Читати книгу - "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"

Ганс Келлер працював на третій програмі радіо BBC, завдяки чому він і Мілен зустрічалися з багатьма видатними музикантами і диригентами двадцятого століття. Вони були знайомі з Фуртвенглером («Точно не нацист», — сказала мені пристрасно Мілен) і Караяном («Симпатизував нацистам, опортуніст», — вона доволі чітко дала зрозуміти свою думку). У 1947 році Мілен намалювала портрет Ріхарда Штрауса незадовго до смерті композитора. Портрет висів разом із величезною кількістю її інших малюнків у Вігмор-Холлі, де вітати ювілярку зібралися сотня або й більше друзів і рідних.

Мілен скерувала мене до однієї своєї подруги, яка належала до родини її покійного чоловіка. Інґе Тротт мала дев’яносто один рік{387}, вона була страшенно розумною і, як виявилося, милою бешкетницею. Вона народилася у Відні, і приїхала до Лондона 1938 у році, коли їй було сімнадцять. Після війни дівчина почала працювати лаборанткою у професора Моріса Вілкінса у Кінгс-коледжі Лондона, якого згодом разом з Френсісом Кріком і Джеймсом Ватсоном буде нагороджено Нобелівською премією. Інґе привозитиме Ватсону зразки сперми з Кембриджа. Вона відчувала гордість за внесок у наукове дослідження, свою участь у перевезенні матеріалів, які відкрили таємниці ДНК.

У розмові ми згадали Відень, риси характеру австрійців, аншлюс. Художниця пригадувала, як прийшли німці, розповіла про паради, приниження, як німецький солдат у сірому однострої реквізував родинний будинок. Я розповів про фотографію чоловіка у метелику, слова на звороті і нерозбірливий підпис.

— Надішліть мені копію тієї світлини, — проінструктувала Інґе. — Я подивлюся, чи можливо прочитати підпис. Можливо, ви не можете його розібрати, тому що він написаний старонімецькою, — додала вона.

— Я надішлю її вам поштою.

— Ні, — твердо сказала Інґе. — Заскануйте і надішліть електронною поштою, так буде швидше.

Того ж вечора я послухався її вказівки і наступного дня отримав відповідь:

— Я змогла прочитати все, що написано на звороті фото, окрім підпису, оскільки він перевернутий догори дриґом. Заскануйте ще раз, цього разу правильним боком догори.

83

Минув день, пролунав дзвінок телефону.

— Підписано Лінденфельд, — впевнено сказала Інґе, перш ніж з’явилася тихенька нотка сумніву. — Ну, це також може бути Лінденфельс, з літерою «с» в кінці, але я так не думаю.

Вона вилаяла цього гера Л:

— Я справді не розумію, чому люди навмисно роблять свої підписи нечитабельними.

Цей був драматичний момент. Маючи прізвище, відкривалися нові можливості для пошуку. Я б зміг перевірити усіх Лінденфельдів (чи Лінденфельсів), що жили у Відні у 1949 році, а тоді додатково звірити їх з тими, хто з таким прізвищем був там у 1939 році.

«Мабуть, це буде доволі нескладно, — думав я, — якщо взяти телефонні довідники тих років». Один докторант з Віденського університету допоміг із початковим пошуком, а тоді я залучив до цього приватного детектива. Фрау Катя-Марія Кладек, фахівець з віденської генеалогії, була веселою, люб’язною і на диво ефективною в роботі.

Студент-правник знайшов телефонний довідник Відня 1939 року. Лінденфельсів там не було, Лінденфельдів — десятеро. Дев’ятеро з них були чоловіки з добрими ваґнерівськими іменами: Бела, Еміль, Ервін, Курт, Макс, Мендель, Рудольф і Зігфрід.

Наступним завданням було знайти телефонний довідник 1949 року, аби звірити прізвища. Це виявилося складнішим завданням, але врешті фрау Кладек, приватний детектив, знайшла копію довідника, а тоді повідомила про результати.

До 1949 року десятеро Лінденфельдів, які жили у Відні 1939 року, скоротилися лише до одного. Його звали Еміль, пояснила фрау Кладек, що, на її думку, не було єврейським ім’ям. Підтекст її слів спонукав до думки, що тут щось не так.

Еміль Лінденфельд мешкав на Гумпендорферштрассе, 87, у 6-му районі Відня, неподалік від фотостудії «Кінтшель» на Маріяхільферштрассе. «Десять хвилин пішки від його помешкання до студії, щоб забрати готові світлини», — пояснила фрау Кладек. Телефонний довідник, в якому його посаду було зазначено як «службовець з державної адміністрації», містив його прізвище аж до 1969 року, тоді воно звідти зникло. «Я гадаю, він помер у 1968 році або у 1969 році», — сказала фрау Кладек.

Вона продовжила свої пошуки у бібліотеці Віденської мерії, і виявила, що Еміль Лінденфельд мешкав за тією адресою впродовж двох десятиліть після 1949 року: «Я гадаю, існує висока імовірність, що саме він є тим, кого я розшукую». Це вселяло надію, навіть надихало, але це ще не означало, що той чоловік у метелику був Емілем Лінденфельдом. Наступний крок — дізнатися дату його смерті. З цією інформацією фрау Кладек гадала, що зможе отримати його Verlassenschaftsabhandlung, дані про нерухомість, які мали б містити подробиці про сім’ю Еміля, можливо, навіть фотографію. Чи хотів я доручити їй зробити ці пошуки? Так.

Я радів повідомленням фрау Кладек — живим, сповненим ентузіазму. Через кілька тижнів після цього обміну інформацією вона надіслала мені ще одного електронного листа з новими відомостями, а деякі деталі, за її словами, були «дуже несподіваними». Еміль Лінденфельд був торговцем, народився 2 лютого 1896 року у містечку Копичинці, Тернопільської області. У його досьє країна проживання — Польща, була закреслена і зверху написано СРСР. Він помер 5 червня 1969 року у Відні.

— Тепер перейдімо до дуже несподіваних деталей.

Фрау Кладек віднайшла Totenbeschauprotokoll гера Лінденфельда — це офіційний документ, де зафіксовано особисті дані і час його смерті.

— Спершу туди було вписано ім’я Еміль, але потім його було викреслено, — сказала вона. — Замість нього «невідома особа» вписала інше ім’я — Мендель.

Ім’я змінюють в дуже особливих випадках, з таким фрау Кладек стикалася у своїй роботі вкрай рідко. Яка, на її думку, була для цього причина?

— Він був євреєм, але про це не мало бути відомо.

Фрау Кладек вважала, що він був «прихованим євреєм».

Посмертний «протокол» містив й іншу інформацію, тож фрау Кладек подумала, що нам слід отримати повні дані гера Лінденфельда з досьє нерухомості. Вона так і зробила, і це було справді корисно.

«Його матір’ю була Сара Лінденфельд, останнім місцем проживання якої був Лондон, Великобританія», — написала фрау Кладек. Це могло пояснити згадку про Лондон на звороті фотографій 1951 і 1954 років — можливо, він відвідував свою матір.

Фрау Кладек мала й іншу інформацію. Коли 1939 року розпочалася війна, Еміль Лінденфельд був одружений з Лідією Штурм, єврейкою. У них була одна дитина, дівчинка на ім’я Аліса. У 1939 році дружина Лінденфельда Лідія разом із дочкою Алісою покинула Відень і поїхала до Лондона. Тут простежувалася паралель з життям Рити: на кінець 1939 року Еміль і Рита обоє жили