Читати книгу - "Дороги і долі, Кубів Василь"

Шкугра Оксана Володимирівна

Тернопільський педагогічний інститут

44. Шкугра Емілія Іванівна

Тернопільський педагогічний інститут

45. Тихоліз Лідія Іванівна

Тернопільський медичний інститут

46. Тихоліз Мирослав Іванович

Тернопільський медичний інститут

47. Чернець Дем'ян Іванович

Львівський політехнічний інститут

48. Грицишин Любов Іванівна

Чернівецький університет

Додаток №13

Невінчані наречені:

Грицишин Анна Іванівна, Грицишин Анна Пилипівна, Дзюрман Анастасія, Збаращук Текля, Кляпітура Катерина, Кравчук Текля Миколаївна, Кравчук Катерина Іванівна, Маловська Анна, Мороз Анастасія, Муравка Марія, Муравка Анна, Палій Текля, Панас Анна, Поздик Анна, Серафин Марія, Сердечна Катерина, Стасишин Марія, Стасишин Олена, Шаркова Катерина, Шиманська Текля, Татарчук Текля, Тихоліз Текля, Трояновська Текля, Шкугра Анна, Шкугра Марія.

Додаток № 14

Довідки про реабілітацію політичних в'язнів з числа колишніх студентів торговельки: Кубіва Василя, Лисої Марійки, Облуковського Василя, Стечишина Степана. стр

Додаток № 15

Мапа Теребовлянського району

Додаток 16

Ескізна схема цвинтаря в селі

Додаток № 17

Землі села Деренівка станом на 01.01.2004 р.

Фотографії

Слово до читача

Шановний читачу, перед Тобою коротенький сюжет бачених мною картин з 80-ти річного мого життя. Це ті картини, що глибоко запали в мою пам'ять. Але на Твій розсуд я приклав у книжці 18 додатків, які вимагають Твого аналізу і розкриття їх. Спробуй це зробити.

Більше 450 років існує село Деренівка. Тут жили люди наші предки. Тут їхні могили. У 2015 році Деренівка святкуватиме своє 450-річчя. Патріоти села повинні віднайти перші поховання. Там де лежать перші оборонці села від татарських наїзників. Перші будівельники – організатори нашої громади.

У церковному шематизмі зазначується, що між Деренівкою і Довгим існувало село Грицівка, яке було дуже активне, особливо в час козацького повстання проти польського панування. Так хто ж був засновником Грицівки? Чому воно захиріло? Воно ж мало найкраще географічне розташування, крім цього свій млин, корчму, ставок.

Відомо, що церкву в Деренівці збудували у 1715 р. Про церкву в селі Довге є згадка за 1565 рік. Якщо тоді вже існувало село Грицівка, то напевно в Деренівці теж була церква і біля неї цвинтар. Потрібно зробити розкопки в підніжжі Лисої гори, на Майданах, Селиськах. Етимологія тих назв говорить сама за себе.

У старій церкві є багато релігійних експонатів (ікони, хрести), які потрібно дослідити. Цвинтар теж зберігає багато інформації. На городі Тихоліза потрібно відновити хрест, встановлений з нагоди скасування панщини (оригінал зберігається у Львові біля церкви у Шевченківського Гаю).

Упершому і другому додатку перелічено найстарші роди села. Теперішні нащадки зобов'язані дослідити свій родовід.

Третій додаток. Цей список закликає сільську еліту віднайти на чужині ( в Америці, Канаді, Аргентині, Австралії) вихідців Деренівки і їх спадкоємців. Вони таки щось там осягнули…Наприклад: у Тернопільському енциклопедичному словнику, 2005,т.2, стр.466 ї згадка про Марцінів Теодора (1887— 1962) громадського діяча Канади

Шостий додаток – це перелік трагічних доль чоловіків села, що загинули на чужій землі за чужі інтереси. Треба віднайти їх могили, щоб мати право періодично їх відвідувати. Віднайти списки і могили вихідців із Деренівки, де лежать ті, що загинули на австро-російській війні, а також в армії УГА. Всі вони у передсмертній агонії линули думкою до рідних, до свого села.

Сьомий додаток – політичні в'язні села. Треба надрукувати їхні біографії і разом з фотографіями зберігати такий матеріал у сільській бібліотеці. Змонтувати хоч би такий плакат, як вбитим підпільникам, що висить у школі і читальні.

Одинадцятий додаток. Дослідити час і місця Сибіру, де каралися і вмирали наші односельчани.

Дванадцятий додаток. Вища освіта. Список з фотографіями може мати виховне і агітаційне значення, бо зобов'яже всіх випускників щось зробити для села, для суспільства. Соромно їм буде, будучи добрим спеціалістом, прожити вік і не залишити після себе живого сліду. Вони ж таки Homo sapiens.

Піднесені почуття виникають при аналізі статтей "Перехресні долі" автор С. Пістун і "За все в житті треба платити" автор В. Кубів.

Обняти думкою всесвіт, увірватися розумом у світ Божого персту – нам смертним не дано. Це вічне табу на тайну всесвіту. Перед смертю філософ Сенека признався: "На кінець я зрозумів, що я нічого не знаю, та все-таки це досягнення, бо другі і того не знають".

Роби добро і тобі воздасться. За зло настигне кара, і не земна, а Божа. Всесвітній закон існування нашої цивілізації. Всі це знають, та потяг до гріха є сильніший, бо міраж щастя, добра, моди, безнаказаності засліплює здоровий глузд людини, і вона хитрить, собі прощає, змовивши наніч три рази "Отче наш".

Ні, шановний! Постав на терези умовної ваги свої добрі діла, а на другу шальку – те сумнівне, що скривдило ближнього, і сам побачиш, що переважить.

Стань сам собі суддею. Молитва тільки підштовхне тебе до роздумів над сенсом життя "…і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого…"

Священик Глинський на вулиці Коперника у Львові мав можливість одним ласкавим поглядом своїх очей зробити щасливими двох молодих закоханих – свою дочку Дарку і хлопського сина Івана Збаращука. Не захотів…

Костюків Гаврило не захотів ощасливити закохану Мальчичину Стефку і свого племінника Михайла. Міраж лукавої думки впав карою на три сім'ї. А могло бути по-іншому.

Трагічна доля Теклі Тихоліз, як і інших осіб, (додаток № 9) є таємною раною села. Вона ще довго буде кровоточити. У книжці "Ізійди, сатано" Любомир Сеник проник у психологічний стан стукача, що дав підписку на співпрацю з органами безпеки. Душевні муки сексота павутинням обплутували його душу.

Безхребетність людини веде до страшної особистої трагедії – морального і фізичного занепаду. Не суди і не будеш судженим, записано в святім письмі. Тому я не беруся осуджувати осіб, що належать до додатку №9, і тих, хто виконував смертний вирок над ними. Ці страшні вироки подібні до вироку, винесеного древлянами київському князю Ігорю. Я був особисто знайомий з "Богданом" і "Святославом". У Деренівці тоді переховувся і "Крук". Сільських підпільників тоді вже не було, тому вони, мабуть, непричетні до виконання присуду. Спецоперації органів КДБ, що стосувалися залучення невинних сільських активістів до співпраці, переслідували подвійну мету. По-перше, витягнути від жертви примусом і шантажем яку – небуть інформацію для звіту перед начальством, а потім служби рекогносцировки розробляли плани для оперативної діяльності. По-друге, кинути тінь на вимушених стукачів перед односельчанами, щоб з ними розправилася жорстоко СБ ОУН. При допиті вони щиро зізнавалися, що дали підписку на співпрацю, щоб вберегти сім'ю від депортації.

Любомир Сеник у книжці "Ізійди, сатано" веде свого героя Василя через всі пекельні муки вразливої душі і приводить його до трагічного кінця. Складалася ситуація, що немовби тільки смерть може зняти вимушену вину перед товаришами. Так закінчується роман Л.Сеника. Бо за все в житті треба платити. А може не за все ?..

Перші стукачі заплатили за вимушену зраду життям. Перші комсомольці, перші члени КПРС "сухими" вийшли із скрутних ситуацій. Совєтська влада не поскупилася, дала їм матеріальні винагороди. Тепер вони — політичний бомонт. – "Якщо б нас не було, то хто б тепер будував Україну?" – переконливо доводять в суперечці з опонентами. "Я теж був в ОУН, але…але зрозумів, що головою муру не розіб'єш і…і не був дурним". То чи варто було ставати на прю повстанцям, що перелічені (Додаток 8,7)

Софія Пістун торкнулась теми трагічної долі Теклі Тихоліз. Свою точку зору стосовно засуджених людей на смерть ( додаток 9 ) я висловив у книжці "Опозиція чи позиція", а також у розділі "Герої і зрадники".

Інтуїтивно відчуваю й аналізуючи події середини 20-го століття, припускаю, що всі схеми сексотства розроблялися в московських психологічних лабораторіях, щоб покорити свободолюбивий український народ, без якого Росія не була б імперією.

Чотири жіночих долі

Кожного разу, приїжджаючи в своє рідне село, відкриваю для себе все нові і нові горизонти пізнання як зовнішнього, так і внутрішнього світу людини.

Заробітчанська епопея, що виникла внаслідок масового безробіття в своїй рідній країні, підняла соціальний статус багатьох моїх односельців. У селі споруджуються або впорядковуються індивідуальні будинки з усіма необхідними для людини побутовими вигодами (газ, гаряча і холодна вода, водовідведення, телефон, телебачення). Село заполонили безліч машин вітчизняних й іноземних марок. На колишніх колгоспних полях, де трудились жінки згорблені від фізичної малооплачуваної роботи, зараз працюють індивідуальні власники, які самі розпоряджаються плодими своєї праці. Більшість мешканців села має власний транспорт.

На фоні такого, в якійсь мірі відносного благополуччя кидаються в очі невеликі, деформовані старістю, хатини, де доживають свій вік одинокі жінки, яким уже понад сімдесят років.

Доторкнувшись ближче до їхніх сердець, пізнаєш всю складність цього непростого, можливо, трагічного життя.

Недалеко від хати моєї сестри мешкає одинока стара жінка – Татарчук Текля. Із моїх дитячих років (це повоєнні роки) залишились спогади про її досить благополучну родину, на господарці якої був власний ткацький верстат. На ньому із конопляних ниток ткали різні полотна, з яких пізніше шили побутові речі. Зараз верстат демонтований, окремі його деталі розкидані по клунях і горищах. Зібрати його, навіть як експонат музею, є майже неможливо. Сама господиня важко пересувається на милицях, її зовнішній вигляд, крім болю і щирого співчуття, нічого іншого не викликає. Постає питання: в чому трагізм її сьогоднішнього становища? А відповідь така – молодість Теклі випала на ті страшні 40-50-ті роки, коли її суджений і наречений був вбитий у криївці або загинув на війні.