Книги Українською Мовою » 💙 Підліткова проза » Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонце, молодість, салют" автора Світлана Бонд. Жанр книги: 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 130
Перейти на сторінку:
Глава 22

Після полудня деякі загони за традицією збиралися біля сцени та співали пісні під баян Валери. Поки не всі прийшли, у вожатих була можливість попліткувати. Бачилися вони не часто, тому раділи кожній зустрічі.

Христина перестала слухати дискусії колег, їй спокою не давала вчорашня гра в ярмарок. Вона дійшла висновку, що такі ігри не потрібні дітям, декого вони змушують сумніватися в собі. Це показує, що в житті важливо насправді. Хтось зрозуміє, хтось розчарується. Вона поспішила висловитися про це в колі друзів.

- Знаєте, що я зрозуміла: важливіше не знання, а авторитет. Ти можеш знати все на світі, але який у цьому сенс, якщо ти не можеш правильно себе подати? Якщо ти не подобаєшся людині.

- Це ти про вчорашню гру? - перепитав Діма.

- Типу того, а ще в людей спрацьовує стадний інстинкт, і вони повторюються. Нам усю школу казали, наскільки важливими є завдання із зірочкою в кожному предметі, жоден із яких я вже згадати не можу. Але вони не навчили нас елементарних речей, які допоможуть вижити. Як знайти роботу, як писати резюме, спілкуватися з людьми й головне як любити та приймати себе. До біса ті знання з математики, якщо підліток не вірить у власні сили!

Ці слова не стосувалися когось з учорашньої гри, просто накипіло.

- Математика - це щоб мізки працювали, - з-за повороту вийшов Рік. - А не як у декого.

Христина розгубилася, вона й гадки не мала, що весь цей час їхня зграя стояла з кутом і чула зайве.

- Я так розумію, тобі вона не допомогла, - Христина задумливо потерла підборіддя.

- Свого здалеку бачиш? - вискалився Рік, зиркаючи на дітей, що влаштовували свої бесіди й на вожатих не звертали ніякої уваги. Їм узагалі не цікаві розмови дорослих, надто нудно.

- Ну звісно. Тобі там засрали мізки дурницями всякими, на нормальні речі звивин не вистачило, - на деяких словах вона понижувала голос.

- Думай як хочеш, - він підійшов, відстані між ними залишався всього метр. - Школа вчить виживати в суспільстві, але тебе ця навичка стороною обійшла.

Щось було в його словах. Наступні півгодини, які діти співали й плескали в долоні, Христина сиділа в кінці лавки й розмірковувала. Рік вміє зачепити, але ж у вчорашній ситуації вона побачила себе. Всю школу ховалася і рот боялася відкрити. Не отримувала ні підтримки, ні поваги з боку однокласників. Вона просто була ніким. Намагалася ставитися до всіх добре, а про себе забувала. Потім найгрубіші й найжорстокіші дівчата школи, які билися й обзивалися, вважалися богинями класу. Вони не боялися образити когось, робили, що хочуть і з ними мріяв дружити кожен. Ймовірно, чогось у цьому житті Христина зрозуміти так і не змогла.

Коли захід закінчився, Діма повів дітей у кімнати, а Христина відійшла в найспокійніше місце табору, щоб заспокоїти нерви. Вмостилася під парканом у курилці й глянула вниз, куди завжди так боялася скотитися. Вона взагалі по життю на дно скочується, обрив - не найстрашніше. Чим більше думала, тим сильніше тонула в депресії. Але ж пообіцяла собі, що зовсім скоро все мине; працюючи з дітьми, навіть для істерик доводиться окремо час ледь не до хвилини вираховувати.

Похитуючись, Христина сиділа навпочіпки й навіювала собі, що вона впевнена, щаслива людина і жодні слова Ріка її не зачеплять. Було б так просто. Правда про самого себе найболючіше б'є. Нікуди від неї не дітися.

Через кілька хвилин із-за залізного паркану вийшла Аліса.

- Я тебе шукала, - вона присіла поруч. - Ти так швидко пішла. Все гаразд?

- Звичайно, все чудово. Особливо те, що він має рацію, - видихнула Христина. - Мені двадцять сім років, молодість проходить, а я так нічого і не досягла. Я не знаю, ким я хочу бути, чим займатися по життю. Бігаю з однієї роботи на іншу, ніякого стажу, ніякого бажання розвиватися.

Аліса взяла подругу за руку.

- Це нормально, не знати чого ти хочеш від життя.

- Коли тобі дев'ятнадцять, Алісо, ти можеш так говорити. Я на вісім років старша.

- Я просто хотіла сказати, що всьому свій час, - вона підвищила голос. - Ти ж щаслива? Ось це головне, і начхати, якщо ти чогось не зробила і не досягла.

- Ти ж у нас майбутній психолог, не можеш думати інакше, - схлипнула Христина. - А взагалі в перервах між щастям мене накривають депресії. І ця людина працює з дітьми, сподіваюся, мій стан не передається повітряно-крапельним шляхом.

- Ти вміло прикидаєшся, тож не передається, - Аліса опустила очі й сіла зручніше, також притулившись спиною до холодного паркану. - А психолог з мене ніякий, за пару років навчання я встигла зненавидіти все, що пов'язано з моєю майбутньою професією. Я ненавиджу розв'язувати проблеми інших, я просто хотіла розібратися в собі, думала, зможу це зробити, здобувши освіту психолога, а ні, мені самій потрібен психолог. І тобі не обов'язково виправдовувати чиїсь очікування, не дивись на життя інших, живи у своєму. Роби, що хочеш і тебе ніхто за це не засудить.

- Засудить, і ти, напевно, здогадуєшся за що, - Христина покрутила в руках телефон. - Ми хоч і п'яні були, але я пам'ятаю той погляд. Ти бачила переписку.

- Бачила, - зізналася Аліса.

У день народження Діми, коли вони вже збиралися розходитися, Христина випустила телефон із відкритими повідомленнями. Аліса побачила головне. У ті моменти її п'яний мозок благав її промовчати й вона це зробила. А потім просто забула. Вирішила удавати, що нічого не відбувається, але Христина заговорила про це перша.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 64 65 66 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"