Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

В лютому 2024 року несподівано потепліло настільки, що сусідка витягла на спільний балкон горщики з квітами, але на тому добрі новини й скінчилися. Загарбники давно відкинули фіговий листочок «рятуємо російськомовних» й відкрито заявляли, що бажають знищити Україну. І не просто заявляли, а щоденно підтверджували ці кровожерливі наміри, рівняючи з землею, все до чого дотягувалися. На територію України зграями летіли всі можливі види ракет, КАБи та шахеди, полишаючи по собі руїни та смерті, бо снаряди для ППО закінчувалися, а союзники, які обіцяли допомагати зброєю, загрузли в дебатах. І кого ж цікавив той факт, що кожен день їх дебатів, то чиєсь життя і далеко не одне.

Сергій сів на ліжку, потер обличчя. На столику поряд завібрував телефон. Дзвонив Дід.

— Як твій стан? — пролунало бадьоре і Сергій миттєво уявив Діда, який вже заварив міцного чаю й тихцем від жінки ділиться своїм бутербродом з песиками.

— Та нормально…

— Угу, бачив я вчора те твоє «нормально». Таксист, бідося, розгубився куди тебе везти, в лікарню, чи одразу в морг. Тебе скоро в оренду братимуть, щоб лікарів на ВЛК лякати.

— Не перебільшуй.

— Аби ж то. Ти себе в дзеркало давно бачив? Рекомендую зазирнути, познайомитися з тим видовищем, на яке й ворони не поведуться. Ти маєш відпочити. У втомлену голову гарні ідеї не приходять.

— Та ті ідеї мене взагалі оминають! Не можу довести до ладу цей чортів утпрерак. Відчуваю, що вже близько, що не вистачає якоїсь дрібнички, але, хоч убий не можу її намацати, — скривився, як від зубного болю Сергій. Через неможливість втілити побачене, йому останнім часом регулярно хотілося битися головою об стіну.

— Ну то приїжджай у наше КБ, покумекаємо разом.  У нас тут все ж стенди, термокамера, купа інших цікавих іграшок.

— Та доки ми кумекаємо, русня херачить по електрогенерації так, що скоро жодної цілої ані ТЕЦ, ані ГЕС не полишиться, зброя союзників загрузла в бюрократії, а про F-16  взагалі мовчу, вони до нас дістануться хіба що для участі в параді перемоги!

— О, парад перемоги. Cконцентруйся на цій чудовій думці і в обнімку з нею їдь до нас, — хмикнув дід й вимкнувся.

Сергій видихнув, кинув телефон. Уміння Діда демонструвати оптимізм в будь-якій ситуації дивувало, шокувало, але часом і дратувало. Дід же точно знав, що на одному оптимізмі та шапкозакидуванням війну не виграєш, проте, таке враження, що іноді брав приклад з Арестовича з його легендарним «два-три тижні». А ще часом Дід занадто старанно вдавав турботливу матусю, то приносячи на обід гарячі супчики, то контролюючи візити Сергія до лікарів. От наче інших турбот Діду мало!

Сергій обережно, щоб не потурбувати Ефіру, яка спала поряд з його подушкою, встав, спершись на крісло, потягнувся за протезом. Кішка невдоволено підняла голову. Їй нещодавно провели невелику операцію, через що вона останнім часом була незвично тихою і багато спала. 

— Добрий ранок, красуня. Снідати будеш? — спитав чоловік кішку. Ефіра потягнулася і знову вклалася закривши очі.

— Зрозуміло, подушка і корм їдуть з нами…

Телефон знову дзенькнув. Сергій кинув погляд на екран — надійшло повідомлення від Стелли: «Добрий ранок? Як ти?». Вони продовжували спілкуватися, проте не бачилися і, попри обіцянки Стелли колись приїхати, Сергій все менше вірив, що ще зустрінуться. Йому було якось не до мандрівок, діду Стелли ставало все гірше, а за останні пів року спогади про Родос почали здаватися занадто яскравими, майже нереальними, більше схожими на міраж, з якого Сергій витягнув ідеї своїх нетипових технічних розробок.

«Норм. На роботу збираюся.» — написав чоловік.

«У вас же повітряна тривога»

«І що?» — Сергій скривився, бо в цей момент за вікном дійсно завила сирена, а ще тому, що втомився пояснювати дівчині їх реалії. Проте зітхнув та дописав: «Ефіра спокійна, отже небезпеки конкретно для нас з нею немає»

«Зрозуміло. Пишуть, у вас там знову є влучання в ТЕЦ»

«Яка несподіванка»

В цей момент ображено пискнув безперебійник, сповіщаючи, що вимкнулася електроенергія.

— Та йооо… — скривився Сергій, розуміючи, що голитися знову доведеться під ліхтариком.

«Ти не в настрої?»

— От цікаво, що саме ти хочеш від мене почути? Ні, я, ять його через туди, в прекрасному настрої! Зараз піду в ритмі польки збирати портативний надефективний вітрогенератор під сирену! Просто ж прекрасний музичний супровід для пошуку альтернативної енергії! — Сергій  набрав «А є привід для настрою? Настрою на що?» і пожбурив телефон  в крісло. Ефіра відкрила очі й осудливо подивилася на чоловіка.

— От  не треба на мене так дивитися! Я радий, що ви прекрасно поладнали, але можу хіба що відправити тебе до неї, — буркнув Сергій та попрямував на кухню. Кішка провела чоловіка сумним поглядом, повільно встала, акуратно потягнулася, проте до кухні не пішла.

Увімкнути газ, поставити чайник, організувати бутерброди, поголитися при світлі акумуляторної лампи (чи то дід правий, чи то освітлення дурнувате, бо дзеркало продемонструвало Сергію  таки неприємну мармизу), зібратися, прихопити ліки та сніданок Ефіри та вийти з квартири в той момент, коли увімкнулося освітлення коридору, радуючи поверненням електроенергії.