Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Озброєні, Террі Пратчетт 📚 - Українською

Читати книгу - "Озброєні, Террі Пратчетт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Озброєні" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 82
Перейти на сторінку:
не хочеш, щоб я дивився на оголену жінку. А то ще мене опанує хіть. Почну думати всіляке. Ой, боженьки.

— Ти знаєш, про що я!

— А ось і не знаю. І не знаю. Собаки ніколи не переймалися питанням одягненості… чи як його назвати, — Гаспод знову почухав за вухом. — Розумієш, ти змішуєш дві метазмінні. Це все не так працює.

— У собак все інакше. Ти знаєш, про що я. У будь-якому випадку, собаки від природи голі.

— Як і люди.

Анґва обернулася людиною.

Одне Гасподове вухо притислося до голови. Він ненароком заскиглив.

Анґва потягнулася.

— Знаєш, що найгірше? — продовжила вона. — Волосся. Доводиться вичісувати реп’яхи. І всі ноги вкриті багнюкою.

Вона смикнула з ліжка простирадло і обмотала його навколо себе. Вийшла така собі тога.

— Ось, — сказала вона, — буває і гірше, правильно?

— Що?

— Можеш розплющити очі.

Гаспод моргнув. В обох подобах Анґва тішила погляд, але у перехідний момент, коли сигнал блукав між станціями видів, на неї краще було не дивитися. А особливо — після обіду з трьох страв.

— Я думав, ти катаєшся по підлозі та гарчиш, а твоє волосся відростає або відпадає залежно від частини тіла, — пробурмотів Гаспод.

Анґва подивилася у дзеркало. Важливо було себе оглянути, поки ще працював нічний зір.

— Чого це?

— Ну… все це… боляче?

— Це більше схоже на чхання усім тілом. Як гадаєш, у нього десь є щітка для волосся? Ну, проста така щітка для волосся? У всіх є щітка для волосся.

— Дуже… сильне… чхання?

— Мене б улаштувала навіть щітка для одягу.

Коли заскрипіли двері, вони завмерли.

Увійшов Морква. У темряві він не помітив гостей і поплентався до столу. Кімнату осяяв спалах. Почулося шипіння сірки. Він запалив сірник, після чого запалив і свічку.

Він зняв шолом, а потім осів так, ніби вага всього світу раптово впала на його плечі.

Він сказав:

— Ні, це неправильно!

— Що неправильно? — спитала Анґва.

Морква озирнувся.

— Що ти тут робиш?

— Поки ти проводила розвідку в Гільдії найманців, у тебе вкрали уніформу, — підказав Гаспод.

— У Гільдії найманців, — повторила Анґва, — в мене вкрали уніформу. Під час розвідки.

Морква уважно на неї дивився.

— Там був якийсь стариган, — відчайдушно продовжувала вона. — Він увесь час бурмотів.

— «Чорти б їх. Тисячолітня рука й креветко!»

— Так!

— Старий Тхір Рон, — зітхнув Морква. — Напевно, уже пропив. Хоча, я знаю, де він живе. Нагадай мені піти і поговорити з ним, коли буде час.

— І ти не спитаєш, у що вона була одягнена під час розвідки в гільдії? — прошепотів Гаспод із-під ліжка.

— Замовкни! — не витримала Анґва.

— Що? — не зрозумів Морква.

— Я дізналася, чия то була кімната, — швидко промовила Анґва. — Його звали…

— Едвард де Гибль? — сказав Морква, сідаючи на ліжко. Несамовито заскрипіли іржаві пружини.

— Звідки ти дізнався?

— Я думаю, ружжо викрав саме де Гибль. І саме він убив Гуляку. Але… найманець, який убиває безкоштовно? Це гірше, ніж ґноми та їхні інструменти. Це гірше, ніж клоуни та їхній грим. Я чув, що Ребус нетямиться від люті. Його найманці шукають хлопця по всьому місту.

— О. Ну. Мені б не хотілося бути на місці Едварда, коли вони його знайдуть.

— Та я б і зараз не хотів опинитися на його місці. Бо я знаю, де це місце. У каналізації. Він мертвий.

— Отже, найманці його знайшли?

— Ні. Хтось інший. А потім його знайшли Дуболом і Щебінь. Здається, він мертвий уже кілька днів. Розумієш? Це все неправильно! Я витер грим Гуляки з його обличчя і зняв червоний ніс. Це точно де Гибль. І перука та сама. Саме він тієї ночі був у Клевця.

— Але… хтось повинен був стріляти у Щебня. І вбити жебрачку.

— Так.

Анґва сіла поруч з ним.

— І це був уже не Едвард.

— Так, — Морква розстебнув нагрудник і зняв свою кольчугу.

— Отже, ми шукаємо когось іншого. Когось третього.

— І жодних підказок! Лише чоловік із ружжом! Десь у місті! Де завгодно! Я втомився!

Пружини знову заскрипіли. Морква підвівся і, похитуючись, підійшов до столу. Він сів на стілець, поклав перед собою аркуш паперу, оглянув олівець, мечем загострив його, подумав і почав писати.

Анґва мовчки за ним спостерігала. Під кольчугою Морква носив шкіряний жилет з короткими рукавами. На лівому плечі у нього була родимка у формі корони.

— Ти все записуєш? Як капітан Ваймз? — трохи згодом спитала вона.

— Ні.

— Тоді що ти робиш?

— Пишу мамі й татові.

— Справді?

— Я завжди пишу мамі й татові. Я їм обіцяв. У всякому разі, це допомагає мені думати. Я завжди пишу додому листи, коли думаю. Мій тато також дає мені багато хороших порад.

Перед Морквою стояв дерев’яний ящик. У ньому були складені листи. Батько Моркви мав звичку відповідати синові на звороті його власних листів, оскільки у томських шахтах папір був за розкіш.

— І що то за поради?

— Зазвичай про роботу в шахті. Про те, як краще рухати скелі. Розумієш? Одні підпирати, інші — штовхати. Шахта не терпить помилок. Там потрібно все робити правильно.

Його олівець скрипів, малюючи на папері нові і нові літери. Двері були прочинені, але почувся несміливий стукіт, який, наче азбукою Морзе, сповіщав, що той, хто стукав, добре знав, що Морква зараз перебував у кімнаті з ледь одягненою жінкою. Здавалося, що цей стукіт намагався залишитися непочутим.

Сержант Колон кашлянув. У кашлі почулися нотки хтивості.

— Так, сержанте? — спокійно і не озираючись відповів Морква.

— Що накажеш робити далі?

— Розділити їх на загони, сержанте. У кожному загоні повинно бути не менше однієї людини, одного ґнома і одного троля.

— Гаразд. І що їм робити?

— Ходити містом. Бути помітними.

— Так, сер. Моркво? Один із добровольців… цей, як його… пан Похмур. З вулиці В’язів. Він вампір, Ну. За видом. Але працює на бійні, тому насправді…

— Сержанте, подякуй йому і відправ додому.

Колон поглянув на Анґву.

— Так, сер. Правильно, — неохоче сказав він. — Але він не створюватиме проблем. Йому просто потрібні додаткові гомоґобліни в кро…

— Ні!

— Правильно. Чудово. Я, гм, я скажу йому піти.

Колон зачинив двері. Завіса — й та хтиво заскреготіла.

— Вони називають тебе «сер», — сказала Анґва. — Помітив?

— Так. Але це неправильно. Капітан Ваймз каже, що люди повинні мислити самостійно. Проблема в тому, що люди думають самостійно лише тоді, коли їм це наказано. Як пишеться «випадковість»?

— Я такого не пишу.

— Гаразд, — Морква так і не озирнувся. — Здається, ми втримаємо порядок у місті до самого ранку. До всіх наче повернувся здоровий глузд.

«Ні, не повернувся, —

1 ... 64 65 66 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Озброєні, Террі Пратчетт», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Озброєні, Террі Пратчетт» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Озброєні, Террі Пратчетт"