Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Інсідіум фератус ламео інфінітус енкрадіо! — повторював він, кожне слово наповнювало простір моторошною енергією. Мор відчував, як щось ніби тягне його вперед, як потужна хвиля, що не дозволяє залишатися осторонь.

Він міцно стиснув рукоятку кинжала, його руки тремтіли. Метал блищав у мерехтливому світлі чорних свічок, які оточували коло.

— Давай, ріж! — вигукнула Хемера, її голос був повен нетерпіння й збудження.

Мор захитав головою, його дихання стало важким.

— Я не можу! — викрикнув він, його голос розпачливо лунав у залі.

Темна енергія, що збиралася у колі, почала обертатися навколо нього, ніби жива. Вона стискала його серце, змушувала важче дихати. Очі Калгарона горіли, його голос став ще сильнішим.

— Зроби це, хлопче! Ти повинен! Ти зможеш!

Мор відчув, як спогади починають затоплювати його розум. Він бачив обличчя своєї матері, чував її останній крик. Він бачив свою сестру, яку схопили люди, і це знову пробудило в ньому давно забуту лють.

— Мор! Якщо ти не зробиш цього, твоя помста залишиться лише мрією! — прокричала Хемера. Її очі блищали, ніби вона спостерігала щось неймовірно величне.

— Заради Мами... заради Арне... — тихо прошепотів Мор. Його руки перестали тремтіти, і він нахилився вперед, відчуваючи, як гнів стає сильнішим за страх.

Він різко зібрав усю свою силу й приставив лезо до живота. Його погляд був спрямований прямо в центр кола, де вже вирувала темна магія.

— Ти зробиш це, хлопче! — голос Калгарона лунав, мов удари барабанів у битві.

Мор глибоко вдихнув і, зібравши всю свою волю, різко встромив кинжал у живіт. Біль пронизав його тіло, але в ту ж мить темна магія обрушилася на нього, заповнюючи кожну клітину, кожен куток його душі.

— Так, нарешті! — вигукнула Хемера, її голос був наповнений тріумфом. Її очі блищали в напівтемряві зали, ніби відбиваючи темну енергію, що кружляла навколо.

Мор упав на коліна, його руки вперлися в землю. Він відчував, як щось невидиме, але потужне, виходило зсередини. Душа ніби виривалася з його грудей, лишаючи порожнечу й холод. Перед його очима все змішалося: світло від свічок, темні силуети Калгарона й Хемери, що стояли над ним, і ледь чутний гул магії, який розносився залом.

— Ти справляєшся, хлопче! — голос Калгарона пробивався крізь морок, його тон був одночасно владним і підбадьорливим.

Мор відчував біль, яка, здавалось, пронизувала кожен нерв його тіла, але вона поступово згасала, змінюючись чимось іншим. Це були нові, невідомі відчуття. Легкість змішувалася з жахом, а холод — із незрозумілою свободою.

— Завершується... — пробурмотів Калгарон, зосередившись на останніх словах заклинання.

Темрява в колі спалахнула на мить, і Мор відчув, як щось виривається з нього. Його тіло стало важким і бездушним. Він чув, як голос Калгарона ставав дедалі тихішим, поки зовсім не зник. Мор більше не відчував ваги свого тіла, але міг побачити його, мов з боку. Його душа повільно піднялася й стала зависати в повітрі, оповита тьмяним світінням.

Амулет, що лежав на землі, раптом засяяв темним вогнем, і в цей момент Мор відчув потужний потяг. Його душа, мов магніт, притягнулася до амулета й злилася з ним, прив'язавшись до цього темного артефакта.

Тіло Мора впало на землю, бездиханне й нерухоме. Хемера дивилася на все це із захопленням і тріумфом.

— Він зробив це! — вигукнула вона, аплодувавши й сміючись.

Калгарон опустив сувій і перевів погляд на амулет, що тепер сяяв слабким темним світлом.

— Все за планом, — промовив він із холодною задоволеністю. — Мор тепер наш ідеальний інструмент. Його час настав.

Мор повільно піднявся в новій формі — його тіньова постать ледь виднілася в напівтемряві, розмита й нестабільна, ніби туман, освітлений слабким мерехтінням свічок. Темрява, що огортала його, випромінювала холод, а рухи були плавними й незвичайно легкими.

— Мор, ти тут? Чуєш нас? — запитав Калгарон, його голос був сповнений напруженого очікування. Він схилився вперед, вдивляючись у розмиту фігуру.

— Так, — відповів Мор, його голос лунав тихо, але глибоко, ніби проходив через вуаль відлуння. Він прозвучав майже нелюдськи, холодно й моторошно, як і його нова форма.

— Так! Вийшло! — вигукнув Калгарон, його обличчя спалахнуло тріумфом. Його очі блищали захватом, немов він споглядав народження найвеличнішого свого творіння.

Хемера стояла осторонь, вражена видовищем. Її усмішка була напівзахопленою, напівзловісною.

— Тепер ти більше, ніж просто людина, Мор. Ти — сутність, тінь, інструмент справжньої сили, — додав Калгарон, його голос наповнився урочистістю.

— Я відчуваю... — почав Мор, його тіньова постать трохи ворухнулася, а голос був глибоким і відчуженим. — Темряву... Свободу... Але я також відчуваю порожнечу.

Калгарон наблизився, піднявши амулет із землі, який тепер сяяв тьмяним, але потужним темним світлом.

— Це початок, хлопче, — промовив він, обережно простягнувши амулет до тіні. — Твоя сутність тепер прив’язана до цього артефакта. Він стане твоїм провідником у цьому світі.

Мор простягнув свою тіньову руку, щоб торкнутися амулета. Коли його пальці зіткнулися з артефактом, темрява навколо затремтіла, і його форма стала чіткішою.

— Тепер, — сказав Калгарон, дивлячись на Мора із задоволенням, — ми переходимо до наступного етапу. Ти маєш опанувати свою нову силу. Вона відкриє тобі двері до істини, до помсти, до нашої перемоги.

Хемера підійшла ближче, її очі блищали від зацікавлення.

— Ти почуваєшся сильнішим, Мор? — запитала вона, вдивляючись у його нову форму.

— Я почуваюся... іншим, — відповів Мор, його голос лунав так, ніби проходив крізь товщу темряви. — Але я готовий.

— От і добре, — сказав Калгарон, усміхаючись із ледь помітним тріумфом. — Тепер ти — наше наймогутніше знаряддя. І світ дізнається, що таке справжній жах.

— Фальміон! Вигукнув Калгарон.