Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Фальміон почув крик Калгарона й миттєво з’явився в залі, його легка, майже нечутна хода підкреслювала природну впевненість і хитрість. Його очі блищали цікавістю, і він схилив голову в легкому поклоні, демонструючи свою готовність.

— Так-так, я тут! — весело озвався Фальміон, ніби абсолютно не відчуваючи напруги в повітрі. Але його погляд постійно ковзав до амулета, що лежав у руках Калгарона.

Калгарон, зберігаючи строгий вираз обличчя, зробив крок уперед і простягнув амулет до Фальміона. Темний артефакт випромінював ледь помітне похмуре сяйво, і здавалося, що кімната наповнюється шепотами невидимих голосів.

— Ось амулет, — промовив Калгарон. Його голос був рівним, але з нотками гострої владності. — Пронеси його в кімнату Маркуса. Завдання просте, але надзвичайно важливе. Від цього залежить усе.

Фальміон обережно взяв амулет обома руками, немов тримав щось надзвичайно крихке або вибухонебезпечне. Його пальці на мить затремтіли, але він швидко опанував себе.

— Добре, все зроблю, — сказав він, намагаючись не дивитися в очі Калгарону. Його голос звучав упевнено, але в душі він відчував важкість цього завдання.

У цей час Мор, відчуваючи внутрішній спокій і майбутню важливість своєї місії, повністю розчинився у світлі, що виходило з амулета. Його тіньова сутність стала частиною артефакта, створюючи з ним міцний зв’язок. У залі на мить запанувала тиша, яку порушив лише ледь чутний звук полум’я свічок.

— Тоді вирушай, — різко наказав Калгарон, його очі знову спалахнули звичним вогнем рішучості. — Я не хочу втрачати ні секунди. Зроби все обережно й бездоганно.

Фальміон кивнув, його обличчя набуло серйозного виразу. Він швидко розвернувся й попрямував до виходу з зали, його хода була швидкою, але не метушливою.

— Пам’ятай, Фальміоне, — додав Калгарон уже майже шепотом, але його голос прозвучав різко й владно. — Якщо ти зазнаєш невдачі, ціна буде надто високою. Не підведи мене.

Фальміон на мить зупинився біля дверей, але не озирнувся.

— Я не з тих, хто зазнає невдачі, Калгароне, — промовив він, посміхаючись сам до себе. Його постать розчинилася в тіні коридорів.

Калгарон залишився в залі, стоячи в центрі кола, де щойно лежав амулет. Його погляд був сповнений задоволення та очікування.

— Це тільки початок, — прошепотів він собі під ніс, проводячи пальцями по символах, що світилися на підлозі. — Цей світ навіть не уявляє, що на нього чекає.

1 Фальміон вирушив у напрямку Форлеона, його постать загубилася в сутінках. Вузька стежка, обрамлена високими деревами, тягнулася перед ним, наче нескінченний тунель із тіней. Він тримав амулет у внутрішній кишені, відчуваючи, як від нього йде легке тепло, змішане з ледь чутним пульсуванням. Мор, що тепер існував лише як тінь, був із ним, хоч і мовчав.

Дорога була небезпечною. Форлеонські землі славилися як місце, де мешкали дрібні банди, а також дикі звірі, які могли напасти будь-якої миті. Але Фальміон не відчував страху. Його тіло і розум були зосереджені на місії, а впевненість, яка завжди його супроводжувала, додавала йому сили.

Проходячи через темний ліс, Фальміон уважно спостерігав за кожним рухом і кожним звуком. Гілки тріщали під його ногами, а десь далеко чулося вовче виття. Він стискав руків’я кинджала, схованого під плащем, готовий до будь-якої загрози.

На світанку він досяг невеликого селища, що було за кілька годин від Форлеонського замку. Фальміон вирішив зупинитися, щоб перевірити свій маршрут і переконатися, що його присутність залишиться непоміченою. Він увійшов до невеликої таверни, що ледве стояла під вагою свого старого даху. Усередині було тихо, кілька селян пили свої напої, а господар протирав стіл.

— Келих вина і хліба, — прохрипів Фальміон, витягуючи кілька монет.

Господар мовчки прийняв гроші й подав замовлення. Фальміон сів у кутку, уважно оглядаючи присутніх. В його голові постійно крутилася одна думка: як непомітно залишити амулет у кімнаті Маркуса.

«Цей хлопець має стати початком, — думав він. — А я маю переконатися, що все йде за планом».

Коли сутінки почали опускатися на селище, Фальміон залишив таверну й рушив далі. Він знав, що час грає проти нього, але також розумів, що поспіх може все зіпсувати. Він крокував упевнено, його силует губився серед тіней дерев.

На горизонті замаячив Форлеонський замок, похмурий і величний, його стіни піднімалися в небо, а вежі здавалися гострими, як мечі. Фальміон зупинився на мить, щоб оцінити ситуацію, і тихо пробурмотів:

— Тепер усе залежить від мене.

Фальміон, із хитрою посмішкою на обличчі, підійшов до воріт Форлеону. Двоє стражників, які стояли на посту, ледь трималися на ногах від утоми та нудьги. Один із них сперся на спис, ніби той був єдиною опорою, що тримала його вертикально.

— Ау! Прокидайтеся, блазень повернувся! — вигукнув Фальміон весело, махаючи руками, ніби намагався розбудити їх.

Страж, який майже дрімав, здригнувся, ледь не випустивши спис.

— А що таке? Я не сплю! — пробурмотів він, намагаючись виглядати пильним. Але, побачивши Фальміона, пом'якшав. — А, це ти, от холера... Йди швидко, тільки не починай свої витівки тут!

— Дякую, дякую! Ги-ги! — відповів Фальміон, грайливо вклонившись, і з легким підскоком пройшов через ворота.

Переходячи через внутрішній двір замку, він бачив, як місцеві мешканці і слуги метушилися, кожен зайнятий своєю роботою. Але більшість із них кидали на нього здивовані або осудливі погляди. Для них він завжди був чимось на кшталт невгамовного жартівника, якого терпіли лише через любов короля до його витівок.

Фальміон, не звертаючи уваги на погляди, впевнено попрямував до тронної зали. Штовхнувши важкі двері, він увійшов і побачив знайому сцену: Король Аподон, розвалившись на троні, тримав у руках келих вина. Його обличчя було червоним від сп’яніння, а рухи — розслабленими й недбалими.

— О, мій милий блазень! Ти повернувся! — вигукнув Аподон, піднімаючи келих у вітальному жесті. Його голос звучав весело, але в ньому відчувалася легка хрипота від кількох годин пиятики. — Ну, як твоя сім’я? Всі живі-здорові? Чудово, чудово!