Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

 Я прокинулась достатньо рано, Розі ще міцно спала біля мене. Підняла телефон та поглянула на годину. Була всього шоста, але я вже відчувала себе повною сил, ось що означає лягати раніше. Скинувши ноги з ліжка та просовуючи їх в м’яке готельне взуття, я рушила у ванну. Згадуючи про плани на вечір, я відчувала грудку тривоги що зароджувався в районі живота. Швидко вмившись та вдягнувшись, я пішла до пляжу. Для сніданку ще було зарано, а голову провітрити потрібно було вже зараз. Біля берегу вже було декілька людей, але жоден з них ще не плавав. Я скинула взуття, торкаючись пальцями ніг хвильки, що дісталась моїх ніг. Я злегка зіщулилась, вода була дещо прохолодною.

— Ей, Стейсі! — Почула я голос позаду себе. Повертаючись та прикриваючи обличчя долонею, сонце повністю засліплювало людину навпроти мене. Але коли він підійшов ближче я змогла впізнати Стіва з пляжу.

— Привіт.

— Привіт, не знав що ти настільки рано прокидаєшся.

— Хто б говорив, — заперечила, — Ти виглядаєш о цій порі набагато енергійніше за мене.

— Я завжди встаю о п’ятій, тож... — Відповів він, — Маєш плани на вечір? —  Запитав він.

— Тобі не здається занадто рано запитувати про вечір о шостій ранку?

— Такі питання потрібно обговорювати раніше, щоб якщо я мав на меті тебе кудись запросити, для цього було ще не надто пізно.

— Тож ти хочеш мене запросити...?

— В Апокаліпсис. Думаю ти знаєш цей бар, він достатньо популярний тут, —  він зробив коротко паузу, — Сьогодні там планується щось особливе.

— Будь певен я про це вже знаю. Так би мовити навіть беру в цьому участь, —  сказала йому я. Його обличчя за секунду з радісного змінилось, на здивоване, після чого на схвильоване.

— О Боже, про таке потрібно попереджати раніше. Я хотів бути лиш глядачем, а тепер доведеться витратитись.

— Тобі не обов’язково це робити.

— Сподіваюсь ти жартуєш. Думаєш я не зроблю ставку заради того щоб провести з тобою вечір, коли це з самого початку було моєю метою, — на його слова я лиш відмахнулась, повертаючись до води, та оглядаючи кораблики що здавалися такими маленькими з цієї відстані. Боковий зором я побачила як він став поряд зі мною, споглядаючи але не говорячи жодного слова.

—  Це залежить від тебе. Тож..?

— Я збиралася пройтися берегом.

— О, гаразд. Якщо ти не проти я міг би скласти тобі компанію.

— Тільки якщо не говоритимеш весь час, — поставила я перед ним межу.

— Обіцяю, — сказав він проводячи пальцями по роту, та роблячи рух замикання та викидання ключа за плече. Це викликало в мене посмішку.

— Бачу я підняв тобі настрій, це вже добрий знак, — звернувся він до мене.

— Тож що тебе змусило записатись на благодійний вечір?

— Доречніше буде сказати хто, — він повернув на мене зацікавлений погляд, — Моя подруга, з якою ти вже зустрічався раніше.

— Джені? — Запитав він.

— Саме вона. Навіть не запитавши вона поставила мене перед фактом що я братиму там участь вчора вночі.

— Якщо ти хочеш почути чесну відповідь, я в цьому й не сумнівався, вона має достатньо сміливий характер.

— Це точно, але останнім часом вся її сміливість чомусь спрямована на мене, — сказала дещо ображено я. Після чого почула його сміх, тож миттєво підняла голову, дивлячись на нього з викликом в очах.

— Це не смішно.

— А мені здається це саме так і є. Але знаєш... — Він зупинився.

— Що? — Запитала я не бажаючи витримувати цю очікувальну паузу, — Що?

— Ви виглядаєте ідеальною парою подруг. Ти та що тримається весь час за логіку, та постійно дотримується плану, тож щоб урізноманітнити своє життя тобі потрібна така подруга як Джені, - його слова змусили мене задуматись. І я була готова погодитись з ним. Сумніваюся що без Джені ця поїздка була б такою веселою.

 В наступну мить він легенько штурхнув мене плечем, але від неочікуваності я втримала рівновагу і перекрутивши ноги зробила купу бризок навколо нас, на щастя не впавши.

— Ей, я майже впала у воду.

— Це було абсолютно випадково, — сказав він набираючи швидкість, та втікаючи від мене. Я побігла за ним, підіймаючи воду та спрямовуючи її на нього. Ще декілька хвилин ми рухались прямо, допоки він не почав бігти в той бік звідки ми й прийшли.

— Все гаразд, я здаюсь. Брейк, — сказала я спираючись на коліна та намагаючись перевести подих. Він зробив теж саме навпроти мене.

Я витягнула телефон з кишені перевіряючи годину. Вже була майже восьма.

— Думаю мені вже час. Не хотіла б пропустити сніданок, — сказала йому я.

— Гаразд. Дякую за чудовий початок дня.

— Дякую що допоміг мені прокинутись, — сказала я все віддаляючись.

 Дійшовши до ресторанчику, я енергійно привіталася з адміністратором, нащо той обдарував мене посмішкою. Наш столик в самому кінці ще був вільним, тож я не зволікаючи ні хвилини зайняла своє місце.