Читати книгу - "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

За кілька днів Ріхард Штумпф занотує у своєму щоденнику:

І знову жодної битви! Я пишу ці рядки, в той час як ми повернулися до гирла Яде, цілі й неушкоджені, не зробивши жодного пострілу! Сподіватися більше нема на що! Наш бойовий дух занепав.

95

Середа, 8 березня 1916 року

Едуард Мослі чує звуки атаки під Ед-Дуджайлом

Нарешті наспіло підкріплення! Ще вночі, коли їх розбудив страхітливий вибух, вони зрозуміли: щось відбувається. Мослі повідомили, що це, напевно, плавуча міна, що призначалася для моста Шатт-аль-Хай, в тилу османської армії, яка натрапила на мілину і вибухнула. Знову стало тихо, і він ліг. За кілька годин його збудив вогонь, що вівся зовсім близько. Він визирнув. Уже розвиднілося.

Спершу Мослі подумав, що це їхня власна артилерія в Ель-Куті. Потім вирішив, що османська артилерія обстрілює британське підкріплення, яке, згідно з останніми повідомленнями, перебуває всього за тридцять кілометрів звідси, на північному березі Тигра. Він видерся на дах подивитися. Удалині спалахи вогню. Це гармати британців. Вони гатять по турецьких позиціях у Ед-Дуджайл, на південному березі річки. Звідси всього дванадцять — тринадцять кілометрів. Вочевидь, підкріплення таємно переправилося через річку, вчинило нічний марш-кидок і тепер пішло на прорив.

Усіх, хто опинився в оточенні, охопило неймовірне хвилювання. При світлі дня можна було вже розгледіти, як османські частини форсованим маршем рухаються туди, де для них виникла загроза. Мослі знав, що планувалося підтримати британців, які прийшли на допомогу, і зробити вилазку, або на півночі, або на півдні, залежно від того, на якій стороні річки точиться бій. Але він не чує наказу про заплановану операцію. Близько дев'ятої ранку він бачить довгі ряди голів, що піднімаються з османських окопів: вони рухаються на південний схід.

Тим часом грім битви наростає. Водночас османські з'єднання стягуються до Ед-Дуджайлу.

А потім стає тихо. На горизонті більше не спалахують вибухи.

Мослі вирішив, що тиша настала через те, що британська піхота досягла мети свого наступу і почала ближній бій, з використанням холодної зброї.

Усе ще тихо. Оточених охоплює тривога. Що там сталося? Чому зволікають з наказом про вилазку?

Спливають години. Нічого не відбувається. Гармати навколо Ед-Дуджайл мовчать.

Настає вечір.

Навколо тиша.

96

Четвер, 9 березня 1916 року

Батько Вільяма Генрі Докінза забирає речі загиблого сина

Цього дня Артур Докінз отримує посилку, що прийшла кораблем, через фірму «Томас Кук і сини», від австралійської військової влади в Єгипті. У посилці лежать особисті речі Вільяма Генрі Докінза. Ось вони:

1 кишеньковий ліхтарик з батарейкою

1 Біблія

1 шкіряний гаманець

1 книжка кишенькового формату

1 щоденник

1 ножиці

1 ремінь

3 складаних ножі

Того самого дня, о третій годині, в Ель-Куті Едуард Мослі занотовує у своєму щоденнику:

До нас так і не змогло прорватися підкріплення. Маємо неофіційну інформацію. Усі ми знаємо, що це була «важлива спроба», а не якась другорядна операція. Ми відчуваємо розчарування, але це якось звично, адже у нас залишилося лише розчарування.

97

Субота, 11 березня 1916 року

Ангус Б’юкенен і туман на Кіліманджаро

Вони торують собі дорогу вперед. Не будують її, а прокладають усією своєю вагою. Колона складається з чотирьох-п'яти тисяч солдатів, кількох тисяч мулів і коней, безлічі гармат, возів з боєприпасами і ще з усілякими запасами, машинами, які ковзають у самому хвості. Колона рухається неспішно.

На початку маршу, коли вони ще крокували піщаною рівниною, Б’юкенен озирався назад і в клубах пилу бачив залишені ними сліди: вони нагадували «тонку витку лінію, прокреслену в пустелі, на ще не завершеній карті». Авангарду довелося вплутуватися в одиничні, короткочасні сутички з ворогом. Дорогою вони знайшли кинутий поспіхом німецький табір і спалили його.

Тепер потрібно завоювати німецьку Східну Африку.

На папері все виглядає як масштабна і вражаюча операція. Точнісінько як у Європі планується атакувати німців водночас з декількох сторін: британці мають завдати удару з Північної Родезії, бельгійці — окупувати район на північ від озера Танганьїка, португальці, як очікується, нападуть з півдня — уже два дні як Німеччина і Португалія перебувають у стані війни. Але головна операція розгорнеться на північному сході німецької Східної Африки, навколо Кіліманджаро. Мета: провести класичну операцію з оточення, а потім знищити ворога. Колона, у якій крокує Б’юкенен та інші королівські стрільці, повинна буде атакувати з півночі та виступити в ролі ковадла, утримуючи німецькі війська, які відступають, щоби молот — головна ударна сила[161], що наблизиться із заходу, — зміг розбити їх ущент. Обидві колони просувалися в Моши. (Це невелике містечко було кінцевою станцією на довгій залізниці, побудованої німцями з Тангі.)