Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Ми підійшли до стіни з обох боків, на відстані кроку. Я простягнув руку — і вона почала занурюватися в лід. Іншою рукою я тримався за протягнуту Лією. Коли Лукас забрав камінь, її тіло майже повністю було на моєму боці.
— А тепер віддай мені її.
— Що?!
Позаду, ніби нізвідки, з’явився Марк. Він вирвав у мене руку Лії, штовхнув її назад у лід і пірнув слідом. Я даремно бився о затверділу льодяну стіну.
— Який же ти наївний. Занадто наївний для вожака. Я ж завжди казав, що ти не годишся для цієї роботи.
Лія билася об стіну з того боку, я не міг вирватися з крижаної пастки. На мить наші погляди зустрілися.
— Я кохаю тебе, — прошепотіла вона, майже торкаючись губами льоду, нас розділяли сантиметри.
У своєму мовчанні я кричав із усіх сил: «Клянуся, я знайду тебе! Люблю тебе, люблю понад усе на світі!»
— Я чекатиму, — вона провела рукою по стіні, залишаючи на льоду вологі сліди.
Запалало кільце телепорту, воно голубуватою димкою повисло посеред кімнати. Останнє, що я побачив: єхидну усмішку Лукаса, налякане обличчя Лії і очі мого брата, затягнуті сірою поволокою.
В одну мить я втратив усе: кохання, сім’ю і надію на краще майбутнє.