Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

«Пролетаріат і «право націй на самовизначення» в епоху фінансового капіталу», з приводу якої В. І. Ленін написав дві праці: «Відповідь П. Київському (Ю. П'ятакову)» і «Про карикатуру на марксизм і про “імперіалістичний економізм”». «Справжнє джерело всіх його курйозних логічних помилок, всієї плутанини, – писав лідер більшовиків про Г. П'ятакова, – …що його думка придавлена війною і внаслідок цієї придавленості в корені перекручено відношення марксизму до демократії взагалі». В. Ленін відзначав, що «ні єдиного правильного міркування у нього немає», що погляди Г. П'ятакова – це «якийсь неймовірний клубок плутанини», що такі люди, як він, «несуть робітникам найжахливішу теоретичну плутанину».

Помилковість поглядів прибічників напряму «імперіалістичного економізму», на думку В. Леніна, полягала перш за все у нездатності встановити логічний зв'язок між епохою імперіалізму, яка настала, і завданнями боротьби за реформи, за демократію. Останнє взагалі заперечувалось у нових умовах, у зв'язку з чим пропонувалось відмовитись від Програми-мінімум РСДРП.

Слід відзначити, що своєрідні концепції Г. П'ятакова, які породжувались перш за все специфічним розумінням національного питання в період імперіалізму, шляхів його розв'язання, ще не раз дадуть себе знати в майбутньому, приведуть їх автора до затяжних дискусій з В. Леніним. Мабуть, логічно припустити і те, що виходячи на помітні позиції в партії, Г. П'ятаков встиг уже «виробити смак» до фракційності, багато в чому засвоїти її прийоми. Про це свідчить не лише його поведінка у перший же період після повалення самодержавства, але і в наступні роки. Після Лютневої революції Г. П'ятаков, як і інші емігранти-більшовики, прагне якнайшвидше повернутись на батьківщину, включитись у революційну боротьбу. По дорозі, в Стокгольмі Г. П'ятаков і Є. Бош одержали через шведського соціал-демократа Лундстрема ленінську «Телеграму більшовикам, що від'їздять в Росію»: «Наша тактика: повне недовір'я, ніякої підтримки новому урядові; Керенського особливо підозрюємо; озброєння пролетаріату – єдина гарантія; негайні вибори до Петроградської думи: ніякого зближення з іншими партіями. Телеграфуйте це в Петроград».

Замість того, щоб негайно передати настанови вождя партії в Росію, Г. П'ятаков і Є. Бош направили запит В. Леніну у зв'язку з тим, що останні два пункти телеграми здались їм недостатньо ясними. Прибувши до Петрограда, Є. Б. Бош виступила 13 березня 1917 р. на засіданні Російського бюро ЦК з доповіддю про директиви, одержані від В. Леніна. Протоколи, що збереглися, не дають чіткого уявлення про доповідь Є. Бош. Можна лише припустити, що ленінські директиви були представлені нею як одна з точок зору, оскільки було запропоновано відкрити дискусію про тактику і після короткого обміну думками вирішено утворити платформу, яка б розкривала лозунги, виставлені Бюро ЦК.

Направлені до Києва, Г. П'ятаков і Є. Бош виступили 23 березня на засіданні комітету з доповіддю «Про платформу ЦК і партійну нараду, яка скликається на 28 березня». Під впливом доповіді було ухвалено утворити спеціальну комісію для розробки власної платформи Київського комітету (Є. Бош, В. Бистрянський (Ватін), І. Крейсберг, Г. П'ятаков, М. Савельєв-Петров). Маючи в комітеті більшість, Г. П'ятаков уже наступного дня провів рішення про схвалення розробленого ним проекту. Проте йому довелось тричі (29 березня, 4 і 6 квітня), вдаючись до найрізноманітніших прийомів, ставити це питання перед загальними зборами організації. Незважаючи на те, що в «Правде» з'явився перший з ленінських «Листів з далека», передрукований невдовзі київським «Голосом социал-демократа» (25,28 і 30 березня), що ось-ось мав повернутись із загальнопартійної наради М. Савельев, Г. П'ятаков зробив усе, щоб нав'язати організації свою платформу, відразу ж опубліковану (9 квітня) «Голосом социал-демократа». Основна ідея платформи полягала вже у вступному абзаці: «Ми вважаємо, що розвиток виробничих сил і соціальна міць пролетаріату не досягли в Росії того рівня, за якого робітничий клас може здійснити соціалістичний переворот. Встановлення соціалістичного ладу, який є кінцевою метою нашої діяльності, не входить тому у число завдань, які стоять перед нами у ході революції, що здійснюється». Суть всієї політичної діяльності більшовиків мала зводитись згідно з платформою Київського комітету до здійснення Програми-мінімум РСДРП. З огляду на це у документі заявлялось про підтримку Тимчасового уряду.

Саме цю платформу Г. П'ятаков протиставив Квітневим тезам В. І. Леніна, обговорення яких почалось у Києві 7 квітня. На шести засіданнях комітету (7,9,10,11,13,14 квітня) він наполегливо боровся проти ленінських ідей і зумів-таки провести резолюцію, згідно з якою комітет знайшов ленінські тези «в цілому неприйнятними і залишається при своїй попередній платформі». Збори організації 15 квітня відхилили цю резолюцію комітету, ухвалили обговорити ленінський документ на найближчих зборах і опублікувати тези В. Леніна в «Голосе социал-демократа» (чого так і не було зроблено).

Не зупинила Г. Л. П'ятакова і позиція Окружної наради більшовиків, що 15—17 квітня відбувалася в Києві і прийняла рішення у дусі ленінського стратегічного плану переходу від буржуазно-демократичної революції до соціалістичної. Вдавшись до фракційних прийомів (залякування відставками, з'ясування відповідності поглядів кандидатів у делегати на VII (Квітневу) Всеросійську конференцію РСДРП(б) платформі Київського комітету, невизначена відстрочка зборів для обговорення ленінського документа), він не лише зірвав обговорення Квітневих тез, а й добився заміни делегата на VII конференцію від організації – прихильника ленінської позиції М. Савельева – на свою прибічницю Є. Бош, а також схвалення комітетом інструкції для делегатів на конференцію (Є. Бош, О. Горбачов, М. Майоров, Г. П'ятаков), згідно з якою делегатам від Київської організації пропонувалось керуватися платформою комітету (це рішення так і не було доведено до відома всієї партійної організації, що не поділяла у своїй більшості позиції Г. П'ятакова і його однодумців).

Таким чином, Г. П'ятаков зробив усе, щоб і в керівній ланці партії, і в Київській організації посіяти сумніви у правоті ленінської стратегії і тактики, доклав максимум зусиль, щоб протиставити ленінській платформі позицію Київського комітету.

Однак на VII (Квітневій) Всеросійській конференції РСДРП(б) досить швидко з'ясувалося, що ленінський курс на соціалістичну революцію отримує незаперечну, майже одностайну підтримку делегатів від усіх організацій. На конференції Г. П'ятаков виступив проти В. І. Леніна лише з одного питання – національного, висунувши лозунг «Геть кордони!». Позиція Г. П'ятакова зазнала нищівної критики вождя партії, хоча секцією конференції (7 голосами проти 2) був схвалений проект резолюції, пропонований Г. П'ятаковим. На пленарному ж засіданні була схвалена ленінська резолюція з національного питання. Втім, проти неї було подано більше голосів у порівнянні з резолюціями з інших питань, що не можна, зокрема, не віднести на рахунок Г. П'ятакова. Він спробував тенденційно охарактеризувати характер і результати роботи Квітневої конференції на засіданні Київського комітету РСДРП(б), а потім – в червні 1917 р. – безрезультатно пропонував загальноміській конференції ухвалити його резолюцію з