Читати книгу - "Том 10"

Дорога мамочко!

Листа твого ми отримали вчора. Лис[енкові] і Ст[ари-цькому] я твої листи передала, вони дякують тббі за привіт і сами вітають тебе дуже гречно.

Кна-кна наша виїхала 30-го увечері, ми її відпроваджували на поїзд — я, Ліля і Славинський. Славинського я з того часу не бачила, як побачу, то передам йому твоє вітання, я думаю, що він його вартий. Він узяв шматок енциклопедії для перекладу і Гейне от-от виготовить до друку. А як там з «Атта Тролем» справа йде? Адрес Мак[овея] іменно ул. Чернецьк[ого], ч. 8.

Саня квитанцію послала і мені гроші сплатила (5 р.). Тепер Сані нема вдома, вона поїхала до своєї сестри Мані, що знов гірше заслабла. Вона була у мене двічі, а я у неї ні, хоч навіть обіцяла бути перед святами, але тоді було так холодно, що я не одважилась вийти з хати без крайньої потреби. «Війни мишей і жаб» у мене нема, ти забрала її з собою. Іииа С. і Ірина А. у мене не були, а я, звичайно, до пих теж не збираюсь. Пані Нови-цька була, а я у неї ні, її пема дома, поїхала в село на свята.4 У Борецьк[их] я була. їздити скрізь в дальші сторони я не можу, бо не стає грошей, от і тепер у мене хутко до фатальних 4-х коп. дійде... Славинський вигоївся настільки, що знаки ледве знати, але з головою,

видно, не зовсім гаразд, бо заніматься йому остро заборонено ще тижнів на три.

У Тосі я про тепле пальто питала, але він сказав, що він навіть «не знає, де воно поділось!..» Ми заставили його хоч башлик купить, щоб хоч вуха не поодмерзали. Я не розумію, як можна було пошить на зиму такі неподобні пальто. Тепер і Ліля і Тося зовсім здорові, але ж з Тосею немало у нас змагання за теплішу одежу, за ношення пальто наопашки (се остро заборонено!) і т. п.

Я дуже рада, що ти збираєшся хутко до нас, бо хоч ми з тобою і «не дуже» скучаєм, а проте... Як там маються малі пуцики, тигрики, чи добрі вергуни попекли? Передай, мамочко, Frl. Amalie 44 сю карточку Prosit Neu-jahr2, я мала її на Новий рік ще послати, та забула вло-жити в лист, дарма, кажуть, що до водохреща такі картки посилаються. Галя їх цілу пачку послала до Дорпату своїм німецьким знайомим. Ми з нею тут часом бачимось, але рідко, бо вона далеко від нас. Чоловік її вже пішов у москалі. У Києві тепер тихо, багато роз’їхалось людей, але все ж хто зостався, той нас не цурається. Наша кна-кна всіх одвідала, не показала себе такою свинею, як Самійленко, що сидить тут вже котрий день і нікуди носа не показує. Ну, бувай здорова і ти, і папа, і всі малі, цілую всіх міцно й щиро.

Твоя Леся

105. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

17 січня 1894 р. Київ 18 94,

Киев, Стрелсцкая, № 9

Любий дядьку!

Поздоровляю Вас і всіх наших з Новим роком, сказала б з новим щастям," та я щось не вірю в щастя, отже, бажай) здоров’я та трошки більше спокою і радощів. Не гнівайтесь на мене, що я не одписала досі на Ваш лист, я тільки недавно отримала його, бо мама не дуже-то хутко передала мені його (28 декабря ст. ст.). Епсусіоре-die45 я теж отримала і два шматки її віддала для перекладу, буду шукати ще помічників, коли поз’їздяться наші люди, а решту перекладу сама, нічого мені не зробиться. Роблю я тепер властиве от що: вчуся по-англійськи вкупі з Людею С[тарицькою], помагаю Лілі (Олегові) вчитись по-німецьки та історії, помагаю складати «Дзвінок», щоб не був він сей рік таким поганим, як торік, читаю книжки, пишу свою повість та вірші в прозі і вірші в віршах, врешті, переписую власноручно власні і невласні писання. Окрім того, ходжу по світі, а се в Києві ие легка робота, хоч я до неї вже трохи звикла. Святками я собі трохи балувалась, ходила з «своїми дітьми» — Лілею та Тосёю (син тьоті Саші в гостях у пас тепер) — в театр тощо, а то був у нас Миша днів три проїздом до Шури. Наші таки все навідують нас один по одному, так що ми й не скучаємо тут. Я передала Ваш привіт Вашим старим приятелям, не багато їх єсть, та все ж трохи єсть, я їх бачу частенько і дуже рада, що можу назвати їх і своїми приятелями. Інші Ваші колишні приятелі вже не варті тепер сього ймення, та Ви се знаєте,— у нас з ними гречні відносини, але мені тяжко з ними говорити. Ну, та що там, мені з ними хліба не їсти!

Часом бачу того правдивого псевдоніма, що так проклинає всіх еліка суть од Драгоманова, під се прокляття і я підійшла — з тремтінням в голосі було об’явлено усім головам слухающим, що я проваджу самий шкодливий космополітизм... Es ist eine alte Geschichte! 1 Але я сьому дуже рада. Я б не хотіла стріватися з сим псевдонімом, бо я ще ие знаю, чим можуть скінчитись наші розмови, добре, коли не яким скандалом. А пехай йому цур врешті! «Плеяда» наша готує збірник свій і, окрім того, брошурки для народу по історії українській, я б хотіла, щоб вони друкувались при «Поступі», але, здається, се не вийде, бо у нас не всі одної мислі, є в нас ще й такі голови,, що їх треба немало освічувати, поки вони зовсім світлими стануть, се прикро, але се так, і я мушу Вам се сказати. Я буду прикладати всеї сили і снаги, щоб добитися того ладу і толку в товаристві, який би я хотіла там бачити. Запевне, що сії сили багато пропаде марне, але що ж тут зробиш? Від циклопічної будови падає все-таки досить велика і темна тінь, і вона покри-

пає частину нашої «Плеяди», проти сеї тіні треба боротись тим з нас, що не покриті нею. Та не тільки ся тінь, і багато іншого не дає нам стати такими, якими ми повинні бути...

Господи, як мені самій тяжкий сей мій тон римського авгура! 'Але що ж зроблю, коли я, як і всі ми, живу під павутиною? Я думаю, під дамокловим