Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

ще ходило навпомацки в питанні місцезнаходження якої-небудь бойової організації, утвореної з втікачів. Воно ще не знало нічого певного про революційні організації по той бік фронту, і лише в серпні на лінії Сокаль — Милятин — Бубново командири батальйонів дістали таємні циркуляри про те, що колишній австрійський професор Масарик утік за кордон, де тепер веде протиавстрійську пропаганду. Якийсь дурник у дивізії доповнив цей секретний документ таким наказом: «У випадку затримання — негайно припровадити його до штабу дивізії».

Майор Вольф у цю пору ще не мав ані найменшого поняття, що саме в Австрії готують утікачів, які пізніше, зустрічаючись в Києві і в інших місцях, на питання: «Що ти тут робиш?» — весело відповідали: «Я зрадив найяснішого цісаря».

З цих секретних документів він знав лише про існування таких утікачів-шпигунів. І ось один з них, якого зараз ведуть на гауптвахту, так легко потрапив до нього в пастку. Майор Вольф був до деякої міри кар’єрист і уявляв собі, як він дістане подяку і нагороду від вищих інстанцій за свою обережність, пильність і здібності.

Поки дійшли до гауптвахти, майор Вольф вже був переконаний, що питання, хто знає німецьку мову, він поставив навмисне, бо йому зараз же під час перегляду полонених саме цей суб’єкт видався підозрілим.

Офіцер, його супутник, похитував головою і говорив про необхідність повідомити про арешт командування гарнізону для дальшого розслідування і віддання затриманого під військовий суд вищої інстанції. Абсолютно не годиться допитувати затриманого на гауптвахті, а потім, після гауптвахти, вішати, як то собі уявляє пан майор. Він своє дістане, але законним шляхом, згідно з військовим судовим статутом. Докладний допит перед шибеницею дасть можливість виявити його зв’язки з іншими подібними негідниками. Хто знає, що ще при цьому випливе наверх.

Майор Вольф став раптом непоступливим, у ньому пробудилось приховуване досі нице звірство, і він уперто заявив, що повісить втікача-шпигуна зараз же після допиту на свій власний ризик. Зрештою, він може собі це дозволити, бо має впливові знайомства і йому, власне, все одно нічого за це не буде. Тут як на фронті. Коли б шпигуна зловили й викрили безпосередньо на полі бою, його б тут же допитали і негайно повісили. Ніхто б з ним не розводив ніяких церемоній. А зрештою, можливо, пан капітан знає, що у тилу кожен командир, починаючи від капітана і вище, має право вішати всіх підозрілих людей.

Майор Вольф, звичайно, трохи щось переплутав щодо повноважень військових чинів у справі вішання.

У Східній Галичині чим ближче до фронту, тим більше ці повноваження переходили до нижчих і нижчих чинів, і не раз траплялося, що якийсь капрал, начальник патруля, наказував повісити дванадцятирічного хлопчика, коли той у залишеному пограбованому селі, в зруйнованій хатині, варив картопляне лушпиння і це здалося капралові підозрілим.

Суперечка між капітаном і майором загострювалася.

— Ви не маєте на це права, — схвильовано кричав капітан. — Він буде повішений на підставі вироку військового суду.

— Буде повішений без вироку, — шипів майор Вольф.

Швейк, якого вели трохи попереду, чув цю цікаву розмову від початку до кінця і лише сказав своїм конвоїрам:

— Однаково, що пішки, що за возом. Одного разу в шиночку «На Завадільці» в Лібні ми сперечалися з приводу того, чи викинути шапкаря Вашака, який завжди псував танцульки, тільки-но він з’явиться у дверях, чи тоді, коли він замовить собі пива, вип’є і заплатить, чи аж тоді, коли він один раз протанцює. Шинкар запропонував викинути його десь посеред вечірки, коли він щось з’їсть і трохи вип’є. Хай за все заплатить, а тоді вимітається із шинку. І знаєте, що нам цей харцизник тоді встругнув? Не прийшов зовсім. Ну, що ви на це скажете?

Обидва вояки, вони були звідкись з Тіролю, водночас відповіли:

— Nix böhmisch[161].

— Verstehen Sie deutsch?[162] — запитав спокійно Швейк.

— Jawohl![163] — відповіли обидва, на що Швейк зауважив:

— Це добре, бодай між своїми не пропадете.

Так, дружньо розмовляючи, вони дійшли до гауптвахти, де майор Вольф продовжував з капітаном дебати про долю Швейка, а Швейк скромно сидів позаду на лавці.

Нарешті майор Вольф усе ж таки приєднався до погляду капітана, що цю людину мають повісити аж після тривалої процедури з приємною назвою «законний шлях».

Якщо б Швейка запитали, що він сам про це думає, він би сказав: «Мені дуже шкода, пане майоре, хоч ви чином й вищий за пана капітана, але ж пан капітан має рацію. Хто поспішить, людей насмішить. Якось в одному окружному суді в Празі збожеволів один суддя. Довго ніхто нічого не помічав за ним, аж раптово це виявилося під час розгляду справи за образу честі. Якийсь Знаменачек, зустрівши на вулиці капелана Гортіка, який на уроці закону Божого набив його хлопця по пиці, сказав йому: «Ах ти, дурний воле, ах ти, чорна потворо, побожний ідіоте, брудний підсвинку, приходський цапе, ти, осквернителю вчення Христового, лицемірнику і шарлатане в рясі!» Божевільний суддя був дуже побожною людиною. Всі три сестри його служили куховарками у священиків, а він був хресним батьком їхніх дітей. Він так розхвилювався, що зненацька втратив розум і заверещав до підсудного: «Іменем його величності цісаря і короля засуджую вас до смертної страти через повішення, без права оскарження вироку. Пане Горачеку, — покликав він тюремного наглядача, — візьміть цього пана і повісьте його там, знаєте, де вибивають килими, а потім зайдете сюди, дістанете на пиво!» Пан Знаменачек і той наглядач, звичайно, скам’яніли, але суддя тупнув ногою і зарепетував: «Будете ви слухати чи ні?» Наглядач так злякався, що потягнув пана Знаменачека вниз, і не будь адвоката, який втрутився і викликав швидку допомогу, не знаю, чим би все це скінчилося для пана Знаменачека. Вже пана суддю саджали в карету швидкої допомоги, а він ще кричав: «Коли не знайдете мотуза, повісьте його на простирадлі, вартість врахуємо в піврічному балансі…»

Швейка під багнетами відвели у гарнізонну комендатуру. Там він підписав складений майором Вольфом протокол про те, що він, солдат австрійської армії, свідомо і без жодного примусу переодягнувся в російську уніформу і після відступу росіян його затримала польова жандармерія.

Це все була свята правда, і Швейк, як людина чесна, не міг цього заперечувати. Під час складання протоколу він намагався доповнити його своїми зауваженнями, які б, можливо, висвітлили ситуацію, але кожного разу лунав наказ пана майора:

— Мовчіть! Я вас про це