Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2"

290
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2" автора Ярина Каторож. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 167
Перейти на сторінку:
Великим Обміном. Звичайно ж, я послухався. Та й останні місяці в Срібнолісі мене почала долати нудьга й туга за столицею, хоч я й не визнавав це до останнього.

Патрія цілком забезпечувала себе всім необхідним, хоч і мала торгові відносини з Циркутою. Дві могутні держави співіснували поряд не одне тисячоліття — звичайно ж, кожна з них мала товари унікальні, які могли зацікавити сусіда. Але то все були доволі дрібні діяння, які на загальний політичний і суспільний лад в країнах впливали дуже мало. До того ж, зважаючи на те, наскільки жорстоким був норов белатів і з якою шаленою люттю завойовували вони всіх і вся, Патрія не горіла бажанням пропускати велику їх кількість на свою територію. В давніші часи, коли Циркута нападала на близьких сусідів Патрії, остання надавала свою допомогу тим, кого хотіли поневолити. Та примусової військової служби в нашій державі давно не було, а люди, яким нічого не бракувало і які не хотіли вмирати в чужій війні, не надто поспішали віддавати життя за чужинців. Відтак і вояки в Патрії, захищеній силами Стожарів, перевелися, і незавойованих сусідів у неї не залишилось. Коли я читав про ті часи, то часом сердився на своїх предків, але з віком почав їх розуміти. Наша держава була величезною і потрібні були повсякчасні зусилля й праця, аби забезпечувати в ній мир та лад. А якщо втягнути її в чужу війну, це може призвести до великої біди й на своїй же землі. Вони надійно захистили кордони. До того ж Стожари вигадали свій спосіб помагати тим, кого з часом стали називати підкореними.

Багата Патрія викуповувала їх у Циркути. Таким чином, скажімо, свободу отримала бактрійка Місена — матір Стожара Дана. Циркута зазвичай неохоче йшла на такі угоди, але навіть такій могутній імперії було чим зацікавитись в держави-сусіда. Минулого разу Великий Викуп відбувся десять років тому — я тоді пропустив його через вже пояснену історію. Тоді Циркута поступилася п’ятьма тисячами своїх рабів в обмін на корабель, навантажений сяйво-каменем. То була надзвичайно висока ціна, адже за такий камінчик, що був розміром з перепелине яйце, можна було купити пару коней. Сяйво-камінь був цінніший за золото, надзвичайно рідкісний і явно корисніший. Доволі часто саме його, а не золоті, срібні й мідні монети, які були в обігу в Патрії, використовували в торгівлі.

Та людина — не кінь. Оцінювати її життя не можна взагалі.

Белати ж робили це, і коли Патрія виказувала свою готовність купити свободу людям, то називали високу ціну.

А Стожари були відповідальними за її сплату.

Великий Викуп, чи то поки лиш узгодження ціни, мало відбутись за місяць, на початку жовтня. Ратмир був у іншому місті і ще не повернувся, а Дан, що останній рік і так жив на півночі країни, мав зустріти делегацію белатів і супроводити їх в столицю. Тим часом всі займалися своїми справами.

Я познайомився з двома Стожарами, з якими ми ще не бачились. Обоє були дівчатами, тільки молодша Яртура мала ще п’ятнадцять років і проходила навчання, а старшій, Всеславі, було двадцять два і вона вже займала місце серед оборонців Патрії.

Столиця була такою ж, як і в час, коли я покинув її десять років тому, та водночас і якоюсь трохи інакшою. Та чого дивуватись? Час не зупиняється.

* * *

Смоляна не те щоб ігнорувала мене, ні. Ми бачилися за вечерями, які зазвичай відбувались в тому залі, де я вперше сидів за столом в компанії Стожарів. Коли ми не мали інших справ, то приходили сюди поспілкуватися за трапезою. Це скидалось на сімейні вечері, та й теми були чимось схожими — одні розповідали про успіхи в навчанні, інші — про те, як почуваються люди й тварини, рослини; які новини чути. От тільки різниця полягала в тому, що обговорення наші зазвичай стосувалися не однієї сім’ї, вулиці чи навіть міста, а цілої країни.

І часом ми зі Смоляною перекидалися кількома словами чи реченнями, вона завжди була дуже поштивою та холодною. А з іншими незмінно жартувала та сміялась. Подекуди я помічав, як дивиться то на неї, то на мене Благодар, та зрозуміти його емоції в такі миті мені було несила.


— Який же я щасливий тебе бачити, Чорногоре!

Ми з Ратмиром обійнялись так, мовби дві скелі зіштовхнулись. І я відчував радість — просто невимовну. Видавалось, наче я давно не бачив не те що друга, не те що іншого Стожара, — брата. А брат мав тепер сиві пасма в русявому волоссі та не надто глибоке, але цілком помітне мереживо зморщок на обличчі. Мандрівка позначилась на його щоках колючою щетиною. Та в основному Ратмир майже не змінився — все така ж сорочка без рукавів, руки в татуюваннях, високі шкіряні чоботи. І все дуже, дуже запилюжене.

— Здається, в кожному місті мене заставала нова погода. Дощ, спека, дощ, спека... а в Озерії ще й застав катастрофу — там лупали скелю, щоб зробити тунель, бо важко в південному напрямку з міста їхати, доводиться робити величезний гак. Та довбати камінь не так важко, виявляється, як часом подумати головою. Під ту скелю затікає ріка Вільнура. І, як виявилось, вона й сама вже проробила тунель, а каменярі втрапили на нього, та ще й на згині русла, так, що річку прорвало і затопило половину міста. П’ятдесят чоловік втопились, ще половина Озерії без даху над головою... Простирчав там зайвий тиждень, борсаючись в безкінечному болоті, заганяючи Вільнуру в колишнє русло та лагодячи скелю. Потім ще місто відбудовував, то взагалі якийсь кошмар. Я ж не Благодар, з каменем так добре не ладнаю. А вони ще й бояться

1 ... 64 65 66 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2"