Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Свята Марійка 📚 - Українською

Читати книгу - "Свята Марійка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свята Марійка" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 115
Перейти на сторінку:
на курорт – до Піцунди.

Отоді Марійці було роздолля! Та й дітям теж…

Наталка усю ніч спокійно спала. Ігорьок не мочив під собою ліжко.

І Марійка теж у такі дні відживала, вона навіть сміялася і бралася читати книжку.

Спокійно сідали вечеряти, не горіло усю ніч світло.


А якось повернувся Іван із санаторію і сказав до Марійки:

– Бачив я таке кіно, про чоловіка й жінку, як вони увесь час билися, – наче про нас із тобою. Більше я вже не буду так поводитися, бо це дуже страшно.

Але вже через два дні напився, й мусила Марійка з дітьми втікати в ніч, ховатись по сусідах.


Одного року Іван таки насмілився і відпустив на курорт ще й Марійку… Він дозволив узяти Марійці профспілкову путівку, і вона мала їхати до Криму, бо вже півроку, як не могла вільно дихати – лягала спати й надсадно кашляла, хрипіла і навіть вдень задихалася.

– Може, так сталося, бо ти, Іване, побив мені ногами груди? Може, надто забились ребра? – дорікала йому Марійка.


У санаторії ж старенька лікарка після огляду сказала:

– Це в тебе, дитино, не бронхіт – кашель твій від нервів. Як заспокоїшся – воно само собою й пройде.

Майже місяць Марійка ходила на море загорати й купатися, вночі гарно відсипалась – і кашель пропав без сліду.

А як приїхала додому й показала фотографії…

– А це хто такий біля тебе притулився?! – допитувався Іван і тицяв пальцем на високого гарного мужчину, що стояв у гурті, але дуже близько біля Марійки.

– Це – Валерій, хороший, приязний чоловік.

– А цей?

– Це? Сергій, здається.

– Ну… Тепер я все нарешті про тебе зрозумів! От тепер і відкрилася твоя справжня суть! – багровів Іван, пішов до кухні й там нервово перехилив «сто грам». – У тебе там, бачу, кавалерів вистачало?! Бахурі, мабуть, не дуже й дивилися на твою вічно невдоволену пику? Так?! Так! Не відводь набік очей, Марійко! Ти ж іще й запам’ятала, як кого звали! Розказуй мені усе чесно, а ні – то зараз тут тебе і вб’ю!!!

– Нема мені чого розказувати, Іване… – плакала Марійка. – Я лікувалася, спитай людей, подзвони у санаторій, сам поїдь.

– Їхати?! Щоб із мене там всі сміялися? Не дочекаєшся!!! Я знаю, ти спеціально хочеш, відьмо, мене у Крим на посміховище відправити! Щоб я приїхав, а там усі пальцем тикали, що це я, чоловік тої гультіпаки! Уб’ю-у-у-у!!! – і бив кулаком Марійку по обличчю.

Цілу ніч Іван кидав об землю посуд, гатив кулаками й ногами в стіни, розбивав вазони, зірвав зі стіни дзеркало і гримнув ним об підлогу…

Аж на ранок Іван знемігся, тільки на якусь годину заснув, та відразу ж і прокинувся. Тоді, мабуть, вже вийшла із нього уся горілка, бо він оглянув розруху у кімнаті і сказав:

– Я нічого не пам’ятаю… Що тут було?

– Ось! – показувала Марійка синці і рани. – Це хто зробив? Не пам’ятаєш?!!!

– Ні, не пам’ятаю…


Тієї осені Іван геть повністю «із котушок з’їхав», так Марійка всім і скрізь казала. Бився він уже так часто, що не було такого дня, коли б у хаті було спокійно.

Двічі або й тричі на тиждень доводилося Наталці бігти до дядька Михася й просити у нього помочі. Аж тому набридло, і він пригрозив Іванові тюрмою. На якийсь час Іван приходив до тями, брав себе до рук.


Якось Наталка прийшла з прогулянки додому дуже пізно й застала батька на кухні, він сидів, вирячивши очі, а скрізь по підлозі валявся побитий посуд, на стіні було видно кривавий слід. Наталка погукала:

– Тату…

Але коли Іван повільно підвів обличчя, вона глянула йому в очі й насилу встигла вибігти із хати.

Наталка щодуху помчала через усе село, туди, де могла б бути її мати. Якщо ще була живою… Коли ж вбігла до бабиної хати, застала там Марійку, та лежала на дивані, дуже побита й навіть порізана ножем.

– Не вернуся додому нізащо! – надсадно плакала Марійка. – Нехай хоч і вбиває, вже більше так не можу. Ти не уявляєш, Наталко, що твій батько цього разу витворяв! А тебе, як на те, і вдома не було…

Дивилася Наталка на матір і згадувала свою однокласницю Оксанку:

– Я, мамо, додому теж більше вже не піду, ніколи більше не піду.

Так і вирішили…

Тепер Наталка добиралася до школи аж

1 ... 64 65 66 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свята Марійка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свята Марійка"