Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пульсари 📚 - Українською

Читати книгу - "Пульсари"

246
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пульсари" автора Лариса Юріївна Копань. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 119
Перейти на сторінку:

— Це ж про яку славу йдеться, Маріє? — не озирнувшись, від печі озвався Яремака. — Перше серце вже пересаджене, атомна бомба зроблена, бібліотека в Александрії спалена. Яку маєш славу на увазі? Гагарін був, Корольов був, Архімед корону зважував. Доведеться без слави жити. Все розібрано.

— А для чого діти пістолети роблять?

— Ольгу запитай. Мої не робитимуть. — І подумки закінчив фразу: «Якщо пощастить ними розжитися».

— А як же це, Петре? — наїжачилась Ольга. — Як до біди, то твої у запічку сидітимуть, а мої в окопах? Добре придумав.

«Це мов у тій приказці про теля та бабу з кописткою, — розвеселився Петро, — дітей ще не маю, а обстоювати їх мушу».

— А не буде біди, — сказав упевнено. — ООН розробить резолюцію, згідно з якою нове покоління в усьому світі виховуватиметься по-новому — без фільмів про вбивства, книжок про жорстокості. Хто ж тоді нападатиме?

— Ех ти, пацифіст-ідеаліст. Шкідливий ти чоловік, Петре. Он мої хлопці — рідні брати, а як не помиряться, то й подушками б’ються, й палицями — чим попало.

— Навіть з левеняти можна виростити смирного звіра, — теоретизує Петро. — Якби вдалося хоч одне покоління виховати без пістолетів, телевізійних жахів та агресивних устремлінь — армії довелося б розпустити.

 — І все одно, у твоєму світі-акваріумі знайдеться принаймні один, котрий захоче нав’язати іншим свою волю, — запевняє Ольга, — а коли йому не підкоряться — схопить залізяку. Певне ж, таки слави захоче. Дарма, що імен таких «героїв» людство не тримає в пам’яті. Бо хто, скажіть, позував перед фотоапаратом у Сонгмі? Хто кидав бомбу на Хіросіму? Навіть ви не знаєте.

— Підвищуйте до тисячі градусів, — скомандував Яремака. — Аргон щось слабко продувається.

Дискутанти знову взялися до роботи.

ЛІКИ СПОВІДІ

Під час ранкового обходу лікарів Олег Іванович попросив у хірурга «дві хвилини уваги».

— Слухаю вас. — Руслан Максимович, залишившись наодинці з хворим, нашорошив вуха.

Зблідлий, але ретельно виголений Швидкий сьогодні мав вигляд рішучий і помолоділий.

— Ви запитували, що я думаю про Тихона, — почав він неголосно і, здавалося, зблід ще дужче.

— Заспокойтеся, — здивувався такій розмові Руслан Максимович, — вам про це не слід зараз говорити.

— Ні, я мушу сказати перед операцією. А ви вже вирішуйте — самі оперуватимете чи… Я мушу сказати, інакше нечесно…

— Потім, потім скажете, коли одужаєте.

— Зараз повинен. — Швидкий передихнув. — Він… він негідник. Це страшенно боляче. Але його вже не перевиховати. — Росинки поту вкрили чоло хворого. Пильнюк витяг з кишені марлю і промокнув їх.

— Я давно знаю, що мій син… Що не такий він, як мені мріялося. — Тим же шматком марлі Руслан Максимович витер і свого лоба. — Я про інше запитував: чи справді Тихін щось там відкрив, чи то його чергова авантюра?

— Не знаю, — ледь видихнув Олег Іванович. — Не відпускайте його від себе. Стабілізуйте своєю присутністю. Бо тисяча правильних кроків не компенсують одного підлого. А він до цього схильний. Як залишиться без вашого нагляду…

— Там за ним тітка пригляне. Вона строга.

— Ені…

— Спасибі. Я подумаю. Заспокойтеся. Усе буде гаразд. А про операцію не турбуйтесь. Якби я не був упевнений у результаті, то й не наважився б робити. Пробачте, мене там чекають, — і Пильнюк вибіг з палати.

Оглушила тиша. Біль у грудях заснув після очищення чесним визнанням. Недаремно, ой недаремно вигадали люди ритуал сповіді. Олег Іванович не визнавав ні бога, ні антихриста, але і йому хотілося позбавити своє кволе тіло від тягаря «гріхів», хоч, на відміну од віруючих, які чекають потойбічного життя, він не сподівається на продовження свого існування ні в правий, ні в лівий бік від осі координат.

Полегшивши душу, тепер він увесь віддався останнім роздумам про вірну подругу свою — науку, що залишається вдовою. «От якби оце наостанку Петро прийшов», — зітхає він і заплющує очі в чеканні дива, на яке зараз, здається йому, він має право… У притихлому, як завжди під час обходів, коридорі чути важкі кроки Яремаки, скриплять двері, зарипів, приймаючи гостя, стілець. Чи не наснилося? — глипнув «грішник». Ні, не сон і не галюцинація. В руках у Петра скляна запаяна ампула, а в ній щось чорне, гофроване. Трубка ніби. Бліде обличчя Швидкого спалахує цікавістю:

— Що то, Петре? — не вітаючись, запитує хворий.

— Протез, — так само без привітання відповідає учень. — Одному орангутангу ставитимемо. Якщо приживеться, великі діла почнуться. Оце до Іванової їду.

— Так вона ж на собаках експериментує.

— Набридло, мабуть. А тут хворий орангутанг трапився…

— Де ж вона його, бідолаху, здибала?

— З цирку звернулися. Дресирований. Таке виробляв, поки здоровий був. Незамінимий, кажуть.

Швидкий підвівся на лікті, Петро підклав йому під спину подушку.

— Мудра конфігурація, мудра… — роздивляється хворий. — Це ж який протез?

— Кишка якась.

— А чому по периметру чирва?

— Не знаю. Так Ірина накреслила. Точно за ескізом, — не моргнувши оком, збрехав Петро. — Так що наш «вав» упроваджений, чи, точніше б сказати, прямо занурений у життя. А ви його курячим послідом називали.

1 ... 64 65 66 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пульсари», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пульсари"