Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

Йду по вулиці. Бачу рибний магазин. Ну, нічого мені робити в рибному магазині. Мешкаю в готелі, годуюсь у ресторані, задарма мені тієї тріски не треба чи хека.

Та все ж таки несе мене туди. Заходжу. Дивлюсь — оселедці продаються. Пречудові оселедці! Якийсь чоловік їх купує. І каже:

— Загорніть, будьте ласкаві!

— Нема у що.

— То як же я їх понесу? — обурюється він. — Адже вони мокрі!

— Як хочете, так і несіть. Нема паперу у нас.

— Неподобство! — сердиться людина.

Тут я збагнув, чому мене до магазину занесло. І теж почав обурюватись.

— Дивний покупець пішов, — «кажу. — Йому оселедці дають, а він паперу вимагає. Сьогодні йому оселедці загорни, завтра мотузком перев'яжи. А післязавтра він захоче, щоб йому оселедці додому доставили. Адже так до чого докотитись можна? Ні, з такими людьми нам з міськторгом не по дорозі. Дайте мені сім штук найвродливіших. А паперу не треба!

Узяв я три штуки в одну руку, чотири в другу і пішов проти течії на вулицю. А містечко маленьке. В одну головну вулицю. І всі установи на ній. Бачу вивіску: «Управління торгом міста Чистоомута». Ось те, що мені потрібно.

Входжу, запитую:

— Де тут у вас головний начальник сидить? Колишній…

— На другому поверсі п'ята кімната. Тільки він не колишній, а повсякчасний. Він п'ять років уже в нас.

Став я роздягатись. Як пальто зняти? Я гардеробниці кажу:

— Ви оселедці потримайте, поки я один рукав зніму, а потім ми поміняємось.

Вона бачить, людина вдягнена пристойно, не бешкетує, не свариться. Оселедці принесла. Мало що: може, людина подарунок хоче піднести начальнику чи комісія якась оселедцева. Вона й пропонує:

— Ідіть прямо в пальті. У кабінеті й знімете.

Пішов я в кабінет до начальника тов. Григор'єва М. К. Секретарка запитує:

— Ви чому в пальті? У нас нарада.

— А я, — відповідаю, саме на цю нараду прийшов.

— А то що?

— Це я зразки приніс.

Заходилась вона мене роздягати. Три оселедці взяла — я руку акуратно вивільнив. Потім другу так само. Може, піти, поки не пізно? Та нікуди я не піду. Раз пішло, значить, поїхало. Штовхає мене паровозик.

Отак і стоїмо. Три оселедці у неї, чотири в мене.

— Як про вас доповісти?

— Іван Шубовсть із центра.

— Знайоме прізвище, — каже.

— Звісна річ. Дуже відоме прізвище. У широких громадських колах громадськості.

— А що із зразками робити?

— Допоможіть мені їх занести. Увійшли ми до кабінету.

— Миколо Костянтиновичу, до вас товариш Шубовсть із зразками.

Тов. Григор'єв М. К. підвівся. Дивиться на мене. Я з оселедцями. Два в одній руці, два у другій. Секретарка також з оселедцями в руках.

— Давайте знайомитись. Потримайте, будьте ласкаві.

І оселедці йому простягаю, щоб руку звільнити для вітання. Він оселедці взяв, зі мною поручкався. Секретарка свої зразки комусь передала і до телефону скоріш. Лише двоє чоловіків у кабінеті лишились оселедцями не охоплені. Я їм кожному по оселедцю простягнув:

— Погляньте, як вам це подобається?

Вони взяли. Розглядають. Тепер усі в кабінеті стоять, оселедці за хвости тримають. Покласти не можна: мокрі вони, соковиті, а викинути шкода — оселедці чудові.

— Навіщо ви їх принесли? запитує начальник торгу. — Що за зразки? Нічого не розумію.

— Це зразки того, як у вас у місті торгують.

Тов. Григор'єв М. К. збагнув нарешті:

— А якщо у нас у місті паперу нема? — каже. — Може таке бути?

— А може таке бути, щоб у місті електрики не було чи води?

— Порівняли теж! Без електрики та води життя тепер немислиме.

— А я вважаю, що ц без паперу життя тепер немислиме. А якщо мені треба з оцими оселедцями в автобусі їхати чи в літаку? А якщо у мене побачення призначене з дівчиною? Мені так і йти з оселедцями?

І пішов. На кінці фрази.

Та найсмішніше — ті оселедці до мене повернулись увечері… Сиджу я в номері. Заходить Дмитрієв. А в нього вони в руках. Щоправда, не такі вже соковиті.

— Вітання, блазню. Помилуйся, який мені подарунок піднесли у міськкомі партії. І веліли тобі передати із суворою доганою за блазнювання в державній установі. Що накажеш робити?

— Нічого. Скажіть, нема на чому догану писати — паперу нема в місті.

Так і не розлучився я з оселедцями. Віддав черговій по поверху. Через два дні паперу в отім місті по горло стало.

— Оселедців не стало! — вставив засекречений бос.

— Оселедці були. Не було спокою в моїй душі.

— Погляньте на нього, Володю, погляньте уважно. Цей чоловік невдоволений своєю долею. А мені здається, що він має блат не лише на землі, а й, можливо, вище! Я все чекаю, коли він голову скрутить, а йому все сходить з рук. І блазнювання, і самодіяльність на арені, і п'яте, і десяте, і одинадцяте! Та гаразд. У таких ситуаціях, як з вашим Тихомировим, є одне правило: вороги. Його вороги. Тому що вони твої друзі. З них і