Читати книгу - "Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин"

Прибігла лисиця до криниці і стала: «Пусти ж, глечичку, а то втоплю». Він їй нічого, не отвічає. Вона його в криницю. А він: «Кгли-кгли-кгли-кгли!» — «А що, глечичку, дошутився? Тепер втоплю!»

Поти кгликотів глечичок, поки набравсь повен води. «Глечичку, пустися, а то тепер уже утоплю». Він не пускається. Потяг лисицю в криницю.

Утопла лисиця й пропала, і глечик там.

Як кіт розсудив горобця з яструбом

У лісі було велике дерево, а на тім дереві заложила собі ворона гніздо, а під її гніздом заложив собі гніздечко горобець. Ворона виділа, що той малий горобчик має гніздечко, але собі гадає: «Е, то буде згідливий сусід». Та й так жили они у згоді аж до літа. Але прийшла у літі пшеничка, та й горобчик пішов у пшеничку. Нема його день, два; так не було його два тижні удома, що його ворона не виділа. Так ворона зажурилася, що їй скучно без горобця, але усе надіялася, що може-може…

Але одного дня чує ворона, а то у гнізді сидить якийсь інший птах, такий яструбець маленький. Каже ворона: «Яке ти право мав тут замешкати?» А він каже: «Що ти мене маєш питати? То моя річ!»

За два-три дні прилітає горобець, ледве котиться, такий ситий від пшенички. Прилетів горобець — та й до гнізда, а той його дзьобком: «Марш! Я тут ґазда». Ну, нема ради, бо тот сильніший. Іде горобець до ворони на раду: «Сусідко-воронко, порадь мене!» Каже ворона: «Такий ти мені добрий, як і той злий; що я маю до вас мішатися; ви шукайте собі суду деінде». — «Но, — каже горобець до того половичка, — ходім шукати, аби нас хто розсудив».

Летіли они далеко, але дивиться горобець — сидить під деревом кіт, але такий ласкавий, так ся ласкаво дивить, от як би рад щось доброго зробити. Каже горобець: «Ану, ходім до цего котика, цей нас розсудить, ади, як він ласкаво ся дивить!» Каже той яструбець: «Ану, іди ти, спитай уперед, ци він має тепер час». А котик так ласкаво воркоче: «Я, — каже, — добрий чоловік, я вам порадю».

Злетів горобець до него, а кіт поволі, поволі, та й хап, та й з’їв.

Як котик та півник утопили лисицю

Жив котик і півник. Котик лежав на печі, а півник на лавці. Вранці схотілось їм їсти. Півник і пішов колосочків збирать, а котик остався дома.

Де взялась лиска, схватила півника за головку та й понесла. Кричить півник:

Котику-братику,

Мене лиска несе

За круті гори

В широкі нори!

Несе лиска,

тільки хвостиком блиска!

Почув котик та й одняв півника. Прийшли додому. На другий ранок пішов котик мишок ловити, а півника оставив дома. Прийшла лисичка та й каже: «Півнику-братику, відчини! Я тобі пшонця принесла».

Півник одчинив. Лисичка за головку та й понесла. Несе лиска, тільки хвостиком блиска! Кричить півник:

Котику-братику!

Мене лиска несе

За круті гори

В широкі нори!

Не чув котик, як його півник звав. Прийшов додому: аж нема півника!.. Зажуривсь котик, а далі й надумав, як півника врятувать. Пішов до лисиччиного дому, сів на пеньочку та й грає:

А в лиски, в лиски новий двір,

Чотири дочки на вибір,

А п’ятий синко — Пилипко,

Заграє в дудку й на скрипку, -

Я в бас — не вдавсь,

А в дуду — не буду,

В соломію — не вмію,

А в талалаю — і сам заграю.

Вийшла лисиччина старша дочка, а котик її — цок та в лобок, та в шкуратяний мішок. Сів та й знов грає:

А в лиски, в лиски новий двір,

Чотири дочки на вибір,

А п’ятий синко — Пилипко,

Заграє в дудку й на скрипку, -

Я в бас — не вдавсь,

А в дуду — не буду,

В соломію — не вмію,

А в талалаю — і сам заграю.

Вийшла підстарша лисиччина дочка, а котик її — цок та в лобок, та в шкуратяний мішок. Сів та й знов грає.

Далі — знов та ж історія з середульшою, найменшою, з синком — Пилипком.

Сидить лиска та жде своїх діток, а вони не йдуть. Ждала, ждала, а далі пішла сама шукати їх. Коли чує — щось грає:

А в лиски, в лиски новий двір,

Чотири дочки на вибір,

А п’ятий синко — Пилипко

Заграє в дудку й на скрипку, -

Я в бас — не вдавсь,

А в дуду — не буду,

В соломію — не вмію,

А в талалаю — і сам заграю.

Підійшла — аж то котик. А він її цок та в лобок, та в шкуратяний мішок. Зав’язав добре, пішов, півника знайшов у лисиччиній хаті. Та й понесли удвох всю лисиччину сім’ю додому.

На дорозі річечка, а на річечці місточок. Котик та півник і вкинули мішок у воду, а самі пішли далі.

Як кролики покарали орла

Орел ловив дітей молодого кролика й носив своїм дітям. Нещасний кролик багато сліз пролив і часто звертався він до орла з словами: «Пощади моїх діток!»

Але все було даремно. Орел не слухав слів кролика і носив його кроленят у своє гніздо; там віддавав кроликів своїм дітям.

От просить бідний кролик інших кролів: «Допоможіть, дорогі друзі, несправедливість покарати!»

Кролі в допомозі не відмовляють.

Підійшли вони всі до тополі, на якій було гніздо орла, почали підкопувати тополю, а землю в усі боки відгрібати.

Дуже важка була ця робота для маленьких кроликів, але вони працювали дружно. Скоро висока тополя впала і вбила дітей орла.

Так орла було покарано за несправедливість.

Як курочка помстилася чоловікові

Колись ще в старовину, давно це діло було…

Був собі мужичок, такий він убогенький, і держали вони собі із своєю жінкою одну курочку. До хазяйства була тіки одна курочка, а дітей сім душ!.. І такі дітки дрібненькі… Що год, то й дитинка… Що годок, то й синок… Так вони нічим її не годували, а все давали од стола крихоток, бо нічого більше було їй дати. Так вона їм усю зиму неслася. Кожен день з яєчком.