Читати книгу - "Колишній, Ульяна Соболева"

Він знав тут усе напам'ять. Як-не як, раніше частенько заходив до друга в гості.

«Потормошу я тебе трохи, Корецький. Ох, потормошу»

Андрій пройшов у кімнату Артема і запалив ліхтарик. Висвітлив акуратно прибране приміщення, односпальне ліжко. Робочий стіл. Порожньо. Жодного папірця. Проклятий педант. Завжди все вилизано, як в операційній. Андрій розчаровано повів ліхтариком по стінах і вже хотів вийти, як раптом вихопив із темряви двері комори. Андрій затис ліхтарик у зубах і покрутив замок уруках.

«Розкрити - два рази плюнути. Але помітить, сволота. Ключ пошукаю. Навряд чи носить із собою».

Нахилився до килимка біля ліжка і тут же знайшов те, що шукав.

«Корецький, передбачуваний до дрібниці. Роки служби нічому не навчили. Хоч би фільми про бандитів дивився. Хто ж ключі в наш час під килимок ховає?»

Андрій швидко відкрив замок і відчинив дверцята комори. Коли освітив стіни маленького приміщення, завмер на порозі. Очі розширилися від подиву, а ліхтар в руці дрібно затремтів.

Фотографії Ніки. Їх так багато, що рябить в очах. Як ніби її знімали щодня протягом багатьох років. Тут висіли знімки, зроблені ще тоді, коли Ніка й Андрій були одружені. Асланов простягнув руку і включив світло. Тьмяна лампочка без плафона освітила все приміщення. Він підсунув до себе стілець і сів. Знову оглянув стіни. Це було схоже на притулок маніяка, де той ховає знімки своєї жертви. Скрізь тільки Вероніка. У найрізноманітніших ракурсах. Коли тільки встигав знімати? Невже весь цей час стежив? Андрій здригнувся від відрази.

«Чортів сучий син! Він не просто в неї закоханий. Він хворий! Він хреновий псих! Він небезпечніший, ніж Коршунов і всі інші, разом узяті. Ця людина розпоряджається повністю моїм життям. Він розпоряджався ним ще чотири роки тому. Усе відбувалося за його планом!»

Андрій вивернув ящики письмового столу навиворіт, висипав документи, папки, квитанції.

Тут повне досьє не тільки на нього самого, але і на всіх, хто оточує Коршунова. Теки, підписані акуратним почерком. Він дав їм усім імена - як речам. Улюбленим сувенірам. На папці самого Асланова намальований череп.

«Божевільний ублюдок!»

Асланов перегорнув кілька папок. Ще раз переконався, що йому Корецький не відкривав і половини інформації. Пора обходити кур'єра і виходити на самого генерала. Схоже, тут уже давно йде не те, що подвійна, потрійна гра. Він більше не може виконувати завдання. Завжди був план "Б". План, де операція не приносить успіху, й агент повинен відступити. Цей план тепер ні до біса не годиться, адже той, хто повинен був прикрити спину Андрію, з легкістю в неї вистрілить. Його сім'я в небезпеці, його діти у цього психопата. Він повинен негайно попередити Ніку і забрати дівчаток із того села. Йому потрібно вийти на когось, хто вище за самого Корецького. Чорт, ну не у відділення ж йому йти?

Асланов прихопив кілька папок, серед яких була так само папка з його власним ім'ям, сунув диктофон Корецького в кишеню і швидко покинув квартиру, але вже через двері. Замок у Корецького легко закривався зовні, якщо притиснути пальцями і тихенько потягнути двері на себе.

Асланов кинув папки на сидіння. «До Тимофєєва! Витрусити з цього гада всю правду!»

- Я нічого не знаююююю! Не треба....Будь ласка...нічогооо не знаю!

Андрій припечатав Славіка до стіни, і кулак м'яко ввійшов у в'яле черево, як у подушку.

Очі Тимофєєва округлилися, і він захрипів.

- Ти тварюка! Ти розмовлятимеш! Я буду здирати з тебе шкуру по шматочках, повір, навіть Одноокий не здатний на такі витончені знущання.

Асланов скинув з себе куртку і, згрібши Тимофєєва за комір, посадив його на стілець. Схопив телефон і примотав Славіка шнурком до спинки. Підійшов до бар,у демонстративно розглядаючи його вміст під скиглення Тимофєєва.

- Спиртик є? Ні? Водяра твоя дешева теж не прокотить. Ех, усе своє доводиться носити. Дістав невелику пластикову пляшку з кишені куртки. Відкрутив кришку і налив у склянку.

- Що ти задумав, Асланов? Чого ти хочеш? Я нічого не знаю! У мене було замовлення, я послав Ніку, так як вона найкращий працівник. Звідки я знав, що Коршунов захоче її трахнути, а вона погодиться?!

- Сука! - Андрій ударив Славіка кулаком в обличчя, і почувся жахливий хрускіт і крик Тимофєєва.

- Обирай вирази, коли кажеш про мою дружину.

- Коооолишнююю! Виродок! Ти мені ніс зламав! - завив Славік.

- Ну, це мені вирішувати: колишню чи ні. А тепер говори: хто тебе змусив провернути все це?

- Іди нахрен!

Славік потягнув носом, з однієї ніздрі стікала тоненька цівочка крові.

- Що це? Бензин?

- Значить, будемо по-поганому.

Андрій схопив руку Тимофєєва і занурив пальці в рідину у склянці.

- Що ти хочеш зробити?! - жахнувся Тимофєєв, і його очі округлилися від страху.

- Я підсмажу тебе по шматочку, Славіку, і порозбиваю в коробки з-під бутербродів у твій крутий холодильник! Ти зрозумів?! Я буду смажити твої жирні пальці, як шашлик!

Очі Андрія блищали такою ненавистю, що Славік замружився, коли той наблизив до нього спотворене люттю обличчя.

- Ти ненормальний, твою мать!

- Так, тварюко! - Андрій вихопив пістолет  із-за поясу і тицьнув в обличчя Тимофєєва. - Так! Я ненормальний! Іграшки скінчилися! Ти зачепив мою сім'ю і моїх дітей! Я передумав! Я не буду чіпати пальці, у мене немає часу - я просто знесу тобі півдовбешки! Твої мізки розтечуться по цій білій стіні у вигляді червоного натюрморту!

Андрій звів курок і втиснув дуло пістолета ще сильніше.

- Говори! Я рахую до трьох! Раз! Два!

- Добре! Мать твою, добре! Я все скажу! Прибери цю штуковину! Я все скажу! Це Корецький! Це все він! Я у них на гачку, уже давно у ментяр на мене така справа - довічне мені вліплять. А за гратами мене тут же за яйця підвісять. Одноокий як дізнається, що я його здавав, знищить мене. Це все Тьома! Він змусив мене відправити туди саме Ніку. Це його ідея! Йогооооо! І погрожувати, і залякувати її я став з його схвалення. Одноокий думає, що тримає Корецького в руках. Ні хрена, Артем всіх їх пришибе цвяхами до стінки. Вони у нього всі ось де.