Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

Провела їх задумливим поглядом, ще раз подивувалася здатності Зоряна викрутити розмову на якусь ліву стежину й пішла слідом за чоловіками. Зорян дочекався мене біля машини, простягнув мені ключ, заглянув в очі, аби переконатися у моїй…адекватності? Щось хмикнув й сів на переднє сидіння. Сіла на водійське місце, підлаштувала під себе сидіння й дзеркала.  Еміль пристав з питанням про нашу ротацію. Зорян щось мудре й крислате йому відповів. А я прилаштувалася й потихенько виїхала.

  Кілька годин я провела за кермом. Незнайома дорога вимагала моєї прицільної уваги. Зорян щось активно переписувався й періодично здійснював якісь загадкові за змістом телефонні дзвінки. Еміль нудьгував й час від часу приставав з усілякими різними запитаннями, по типу, як міг його брат опинитися в стороні моря, коли повертався з Карпат? Чому я впевнена, що він там куди ми їдемо? Звідки я знаю?

  Ясно, що мій терпець швидко закінчився, а з ним й надокучливість мажора. Далі ми їхали в тиші, ну окрім Зоряна, який продовжував розважати своїми загадковими розмовами. Де він тільки так шифруватися вчився? Талановитий хлопчина…і проблеми лузає, як зернята…і прокляття на нього не затримуються…і містику пережував на раз…Гм!

  Й погляд я таки на нього скосила. Очі враз прикипіли до його пухких вуст, розбурхавши старе добре жадання, яке піднявши спідничку швиденько переступило здоровий глузд й люто генерувало картинки насолоди від дотику та чуттєвих пестощів цих спокусливих губ. Ці повні, рожеві, виразні, з чіткими контурами губи вганяють мене в естетичний кайф, змушували креативити по дорослому, натякаючи скільки ж тактильного задоволення можна отримати відчуваючи їх пружність та тепло та витончено виплітали виніжену емоційну втіху.

  Мій славетний інтерес не міг не помітити Зорян. Ушпарившись в мене поглядом, він завмер й за мить в його очах пройшла кавалькада з приголомшення за ним слідував інтерес й красуючись гарцювало чоловіче задоволення. Вицідила криву усмішку й затопила поглядом на дорогу. Той вдоволений «хмик» проігнорувала усіма своїми нервовими клітинками.

  Й щоб остудити враження, пірнула в глибину своєї свідомості. В тих тенетах можна було і охолонути, і заблудитися, і вийти на новий рівень реальності та депресії. Тож варто було зайти й провідати як там і що там, як голодними псами на мене накинулися думки про свою обіцянку знайти стражделика зі снів. А я обіцяла розібратися зі снами. І ця обіцянка пекла. Своє слово я звикла дотримувати й ніколи не обіцяти того, чого не можу виконати. А тепер виникла халепа…

  Я перекопала масу інформації, але так і не знайшла способу, як можна з цим розібратися. Проте, я вже майже увірувала, що то не мої галюцинації, а в якийсь такий спосіб зі мною намагається зв’язатися людина...Саме людина, а не її дух чи привид, чи ще якась сутність про існування якої до сьогоднішнього дня я й гадки немала!!!  Залишилося зрозуміти, як ту людину знайти.

  Отут є проблема. Я не можу керувати тим, що відбувається уві сні. І коло замкнулося. Єдиний місточок з тією людиною – це сни. Хоча в останні дні я спала зовсім без сновидінь. І це також почало насторожувати й лякало думкою, а якщо я не встигла? Якщо я надто довго розбиралася? Адже та людина була у небезпеці. Й все, що вона транслювала був страх, відчай, туга. І найперше запитання, а небезпека загрожувала цій людині фізична чи психологічна? Чи може і та і інша? А!!! Єдиний спосіб зв’язку, це коли та людина приходить у мої сни. І інших способів я не маю. То, що я можу зробити? Чекати на новий сеанс зв’язку чи як ті шамани спробувати увійти в транс? Угу! Знати ще б знати, як з нього потім вийти…Які доречні запитання приходять в мою голову…А головне вчасно…

 За моїми описами берега моря, Зорян провів кропітку роботу й накидав мені кільканадцять світлин з крутими піщаними берегами. Щось з тих світлин я відсіяла. Хоча, доволі значна частина географії, наче відповідала тому, що я бачила. Мені було вкрай прикро, що більше ніяк не виходило звузити побачене, проте Зорян тим не пригнічувався, або ж переконливо вдавав, що то нормально.

  Розпочали ми з Коблева. Дорога усіх нас втомила, тож за кермо знову сів Зорян. Мені ж відводилася роль шукати потрібний будинок. І я була певна, що будинок я точно впізнаю, не так візуально, як по відчуттях. А їх складно забути. Той могильний смертельний холод, безпросвітний морок й важку тягучу атмосферу…

   Наслідки до застосування чорної магії завжди є. Навіть моїх куцих знань вистачає зрозуміти, що якщо щось десь прибуло, то й щось десь зникло. Неможливо просто брати нічого не віддаючи в слід. Доля виставить усім рахунок.

   Особисто мені незрозуміло НА ЩО люди сподіваються мутячи подібну фігню? Чим керуються? Що з ними не так? Чому ладні легко віддати свою душу й забрати чуже життя тільки, щоб отримати ще якихось сил? Невже так влада туманить голову? А хоча ж раніше легко можна було разом з царем поховати ще купу народу…То чого мені дивуватися. Ми набули нальоту цивілізації, але ж він умить злітає, як тільки людина ловить трохи відчуття всевладдя та безкарності. Й ці відчуття такі солодкі, що дехто готовий піти на все…Прикрість нашого буття.

- І що? – увірвався в мої роздуми голос Зоряна.

- Нічого. Я скажу, як щось відчую.

- Ги! Це може зайняті більше часу, аніж я думав…

- В тебе є краща пропозиція? – набундючилася я.

- Та куди мені до твоїх відьомських забав? – повів він бровами.

- Тоді поїхали далі.