Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

— Це Таґомі,— сказав він, коли їх з'єднали.

— Доброго ранку, сер. Для мене велике полегшення чути вас. Вас не було, я занепокоївся і зателефонував вам додому о десятій годині, але ваша дружина сказала, що не знає, куди ви пішли.

— Усе прибрали?

— Жодного сліду не лишилося.

— Точно?

— Даю слово, сер.

Задовольнившись цим, містер Таґомі повісив слухавку і увійшов у ліфт.

Нагорі, у своєму офісі, він дозволив собі швидко роззирнутися. Глянути краєм ока. Жодного сліду вчорашнього, як йому й обіцяли. Він відчув полегшення. Хто не бачив на власні очі, той і не знатиме. Історичність, яка всоталася у пластикове покриття підлоги...

Містер Ремзі зустрів його всередині.

— Ваша мужність стала темою панегірика у «Таймс»,— сказав він.— Стаття описує...

Помітивши вираз обличчя містера Таґомі, він замовк.

— Доповідайте про нагальні справи. Що з генералом Тедекі? Тим, який називав себе містером Ятабе?

— Він таємно повертається до Токіо літаком. Ми напустили туману, щоб заплутати сліди.

Містер Ремзі схрестив пальці на знак надії.

— Скажіть, будь ласка, що з містером Бейнсом.

— Я не знаю. Коли вас не було, він приходив ненадовго, навіть крадькома, але нічого не сказав. Імовірно, він повернувся до Німеччини,— нерішуче додав містер Ремзі.

— Йому набагато краще було б податися на Рідні Острови,— сказав містер Таґомі, звертаючись радше до самого себе.

У будь-якому разі, важила насамперед доля старого генерала. «До того ж тут я безсилий,— подумав містер Таґомі.— І я, і моя установа. Вони скористалися мною. Звичайно, це добре і правильно. Я послужив їм... як воно? Прикриттям.

Я — маска, яка приховує реальність. А позаду мене непомітно відбуваються справжні події, захищені від жадібних допитливих поглядів».

«Дивно,— подумав він,— інколи життєво необхідно бути просто картонною обкладинкою. Тут було б щось від саторі, якби я зумів це вловити. Ми можемо лише здогадуватися про мету всієї цієї ілюзорності. Закон економії: ніщо не втрачається. Навіть нереальне. Яка величність у всьому процесі!»

Увійшла схвильована міс Ефрайкян.

— Містере Таґомі! Мене прислали з переговорної.

— Заспокойтеся, міс.

«Потік часу несе нас далі»,— подумав він.

— Сер, прийшов німецький консул. Хотів би з вами поговорити.

Вона перевела погляд з містера Таґомі на містера Ремзі, потім знову поглянула на нього. Обличчя в неї було незвично блідим.

— Кажуть, що він прийшов іще раніше, але оскільки було відомо, що ви не...

Містер Таґомі помахом руки наказав їй замовкнути.

— Містере Ремзі, будь ласка, нагадайте мені ім'я консула.

— Фрайгер Г'юґо Райс, сер.

— Тепер пригадую.

«Що ж,— подумав він,— врешті-решт, містер Чілден, схоже, зробив мені послугу, коли відмовився прийняти револьвер».

Тримаючи в руках свій портфель, він вийшов з кабінету у коридор.

Там стояв худорлявий, добре вдягнений білий. Коротко стрижене руде волосся, шкіряні туфлі європейського виробництва, чорні й начищені до блиску. Пряма постава. І мундштук зі слонової кістки, який більше пасував би жінці. Поза сумнівом, це він.

— Гер Райс? — запитав містер Таґомі.

Німець вклонився.

— Склалося так, що досі ми обговорювали справи лише у листуванні та в телефонних розмовах. Але ніколи не зустрічалися особисто.

— Для мене це честь,— сказав гер Райс, підходячи до нього,— навіть зважаючи на прикрі й сумні обставини.

— Я от про що думаю...— сказав містер Таґомі.

Німець здивовано повів бровою.

— Прошу мені вибачити. Моя свідомість затьмарена згаданими вами обставинами. Напевне, винуватити у цьому треба крихкість всього, що постало з глини.

— Просто жахливо,— сказав гер Райс, похитавши головою,— коли я спершу...

— Перш ніж розпочнете свою літанію, дозвольте сказати мені.

— Звісно.

— Я особисто застрелив двох ваших людей із СБ.

— Мене викликали в управління поліції Сан-Франциско,— сказав гер Райс, видихаючи гидкий сигаретний дим, що одразу ж завис навколо них.— Кільки годин я провів у відділку на Карні-стрит і в морзі, а потім читав свідчення ваших людей, які вони надали слідчим у поліції. Усе це просто жахливо, від початку і до кінця.

Містер Таґомі мовчав.

— Однак,— продовжував гер Райс,— зв'язок цих бандитів із СБ не підтверджено. Я переконаний, що все це якесь божевілля. Я впевнений, що ви вчинили абсолютно правильно, містере Таґорі.

— Таґомі.

— Ось моя рука,— сказав консул, простягаючи руку.— Давайте потиском руки скріпимо джентльменську угоду більше про це не згадувати. Воно того не варте, особливо у такий складний час, коли найменше необережне розголошення може підбурити уяву натовпу, нашкодивши інтересам обох наших націй.

— Однак на мою душу лягла провина,— сказав містер Таґомі.— Кров, гере Райс, не можна витравити, на відміну від чорнила.

Здавалося, консула ошелешили ці слова.

— Я прагну прощення,— сказав містер Таґомі,— але ви не можете мені його дарувати. Мабуть, ніхто не може. Я збираюся почитати знаменитий щоденник стародавнього массачусетського богослова, преподобного Мазера. Кажуть, там про гріхи, пекельний вогонь і таке інше.

Консул швидко затягувався сигаретою, уважно дивлячись на містера Таґомі.

— Дозвольте застерегти вас: ваша нація от-от має зануритися у ще мерзенніше багно, аніж будь-коли. Знаєте гексаграму «Прірва»? Не від імені японського уряду, а як приватна особа, я проголошую: «Моє серце скував страх. Наближається нещадне кровопролиття, якого світ не бачив». А ви навіть зараз переслідуєте свої дрібні егоїстичні інтереси чи вигоду. Затіваєте якісь інтриги на шкоду ворожій фракції, СБ, хіба ні? Хочете підставити гера Кройца фон Мере...

Він не зміг продовжувати. Груди стиснуло. «Як у дитинстві, коли я злився на бабусю»,— подумав він.

— Я страждаю,— сказав він геру Райсу, який уже загасив свою сигарету,— від хвороби, що посилювалася протягом цих довгих років, але розпочалася вона того дня, коли я вперше безпорадно слухав навіжені промови ваших лідерів. У будь-якому разі можливості вилікуватися не існує. І для вас теж, сер. Говорячи словами преподобного Мазера, якщо я правильно пам'ятаю: «Покайтеся!».

— Ви правильно пам'ятаєте,— хрипло сказав німецький консул.

Він кивнув і тремтячими пальцями запалив нову сигарету.

Із кабінету вийшов містер Ремзі зі стосом формулярів та документів. Він сказав містеру Таґомі, який стояв мовчки, намагаючись перевести дух:

— Поки він іще тут. Рутинна справа, пов'язана з його обов'язками.

Містер Таґомі замислено взяв простягнуті йому документи і поглянув на них. Форма 20-50. Запит від Райху через представника у ТША, консула фрайгера Г'юґо Райса, щодо подальшого