Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз 📚 - Українською

Читати книгу - "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"

381
0
12.05.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дари пігмеїв" автора Олег Федорович Чорногуз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 75
Перейти на сторінку:

— Традиції, звичаї, мова пігмеїв. Через призму погляду на своє плем’я вождя кіконго...

— Кіконго — це не плем’я, — не зовсім дипломатично перебив її Мощик. — Кіконго — це мова пігмеїв. Вона належить до групи нігеро-конголезьких мов. Вони розпадаються на кілька підсімей-манде мови: гур мови, ква мови... Якщо я не помиляюсь, — демонстрував перед Роксаною свої енциклопедичні знання пан Мощик, — мова наших пігмеїв, тобто місцевих ліліпутів чи карликів, належить до групи бенуа. Яка в свою чергу ділиться на — камбарі, катаб, біром, джукун, ібібі, тів, буте та інші. А втім, навіщо це я вам розповідаю? Ваш перекладач Георгій Драгоман це знає краще за мене, коли володіє такою рідкісною мовою...

— Гм... Ви мені, пане Мощику, прочитали цілу лекцію з філології, — відкопилила нижню губу Роксана. — А мене, очевидно, моя слабенька французька мова підвела... Не так, очевидно, я французький довідник зрозуміла, — виправдовувалася Роксана, що, несподівано для себе, замість того, щоб показати свої глибокі знання, схопила перед амбасадором облизня. — Пігмеї абсолютно відсталі? Чи не так? Мабуть, ще й досі живуть в епосі мезозойської ери?

— Я б так не сказав, — похитав головою Мощик. — Переважна більшість пігмеїв має традиційне віросповідання, частина з них — християни. Пігмеї жваво цікавляться потойбічним життям і побутом... Так вони часто називають наші цивілізовані країни. Нещодавно пігмеї випустили навіть диск зі своїми піснями і народними мелодіями... Диск, коли я не помиляюсь, надійшов вже до Європи. Зокрема, до Франції, Бельгії. Вам не треба казати, що Конго — це колишня колонія Бельгії. Мова державна тут французька, гроші, як ви переконалися, — африканські франки...

— Цікаво. Бачу, вже й пігмеї від моди не відстають, хоч і досі ходять голі.

— Не зовсім... З підв’язками, — посміхнувся Мощик. — А деякі жінки вже й модниці. У їхньому розумінні, звичайно. Цивілізація наступає все більше й більше не лише на них, а й на джунглі — ці вічновологі і вічнолистопаднозелені ліси. Вони, до слова сказати, в цьому передбачають кінець світу. Вважають, що коли загинуть вічнозелені джунглі, загине весь світ. Цікаво, що мають щодо цього прислів’я, схоже на наше «не ламай гілку, на якій сидиш»... У них — «не зрізай дерева, під яким твій світ». Чи не правда, щось схоже?

— Так, — погодилася Роксана. — Ми, мабуть, підемо спати. Завтра вранці, як ви сказали, — вона поглянула на білявого, добре збитого, ще зовсім молодого посла молодої держави. — У вічнозелені і вічнолистопадові ліси...

— І вічновологі, — уточнив Мощик, цілуючи руку Роксані. Ася для прощання простягла гості руку і собі. Рука її була тонкою, елегантною і, якщо можна так висловитися, вишуканою. — Рада з вами познайомитися, Роксано, — м’яко мовила Ася. — Я так багато гарного чула про вас.

— Дякую, — посміхнулась Роксана, потискуючи руку Асі. Тоді глянула у великі зеленуваті очі дружини посла, подумала: «Хитра дипломатична лисичка на тоненьких струнких ніжках з пухнастим хвостиком і лисячою ходою».

Рано-вранці до джунглів виїжджали джипом. Тільки тут Роксана зрозуміла, що вона припустилася кричущої помилки, взявши перекладача з французької і кіконго аж з Києва. Отже, він з перших слів зрозуміє, з якою метою вона сюди приїхала. Чого вона від пігмеїв хоче. Не вбивати ж після інтерв’ю Жору-перекладача — цього веселого чорнявого парубка, який за вивченням мов забув у своїх тридцять років і про одруження. «Що ж, — подумала вона, — зробимо розвідку боєм. Спочатку поговоримо взагалі з пігмеями. А там зорієнтуємось. Після цього попросимо Мощика дати іншого тлумача рідкісної мови... Як він казав — бенуа, камбалі, джукун чи джа кун. Мовляв, потрібні лінгвістичні нюанси і відтінки. А цьому Жорі це не під силу. А може, його й справді отруїти? Для експерименту».

— Га? — вимовила вона вголос, не спускаючи очей з твердого чорного аж лискучого чуба Жори Драгомана.

— Не зрозумів, — глянув Жора на Роксану.

— А я щось сказала?

— Ви сказали — «га?» І якось загадково на мене подивились.

— Справді? Це вже перевтома... А може... — посміхнулася Роксана. — Ні, таки це правда — я весь час думаю про вас, Жоро. Просто млію і мрію, не спускаючи з вас очей...

Про себе ж вона міркувала: «Знала б я кілька речень на цій кіконго, точно попросила б вождя, аби він цього київського Жору не на смерть, а десь на тиждень отруїв. Кажуть, пігмеї все можуть... А ще краще, щоб без скандалу — приспав... Хоча б днів на три... Я б тоді взяла конголезця — перекладача з гуру чи з бонжуру. Вже й забула, як ті мови у них називаються». З Жори вона не спускала очей.

— Чого ви на мене весь час дивитеся?..

— Закохалася у вас, Жоро. Ви ж знаєте журналісток у відрядженні. Це ж люди двох давніх професій. Їм варто тільки побачити такого чорнявого, чубатого, як ви, і вже їхнє серце — у вашій грудній клітці. Точніше, у вашому лівому шлуночку. Звідси й вислів — піти наліво... Ви ж знаєте, серце має два шлуночки — лівий і правий. Лівий — той для жінок. Правий — для чоловіків. Тому й моє серце тепер не на місці, а у вашому лівому шлуночку. Це з усіма журналістками так. Повірте мені, Жоро. І це з ними відбувається, де б вони не були: чи в субтропіках, чи на півночі... А їсти хочеться завжди... Отак у нашій двічі давній професії...

— Не наговорюйте на себе. Ви не така, — мовив парубок Потім якусь хвильку помовчав і після цього додав: — Я ще не займаний... І взагалі я дівчат не люблю...

— Навіть таких вродливих, як я, Жоро?

— Навіть таких, і ніяких. Мені все одно. Я з ними не кохаюсь, — Драгоман раптом почервонів і відвернувся...

— Жоро! — не вгавала Роксана. — Це мене ще більше зацікави­ло, а заодно й заінтригувало. Я вже остаточно у вас закохалася... Невже я гірша за того конголезького кучерявого хлопчика? — показала вона на водія-конголезця, який виявив бажання за певну плату вирушити з ними в експедицію, як висловився він, і довезти їх живими до пігмеїв.

— Ви не гірша, але я жінок...

1 ... 64 65 66 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"