Читати книгу - "Дочка королеви, Наталі Блейк"

Коли я прокинулася, то побачила що знаходжуся в палаті. Кріс тримав мене за руку, та заснув сидячи поряд. Даяна теж була тут, вона вмостилася в іншому кріслі.

- Привіт.

- Анно, о боже, привіт. Я такий радий що ти прокинулася.

- Я теж, як би ще все не боліло то радості було б більше.

Він посміхнувся і я побачила як на його очах виступають сльозі він не відпускав мою руку.

- Йди до дому, тобі треба відпочити.

- Ні, я нікуди не піду, я тепер тебе ніколи не залишу.

- Обіцяю цього разу я не зможу втекти. Посмішка вперше за довгий час осяяла моє обличчя.

- Мені дещо потрібно. Зможеш покликати Дерека? чи попросити заїхати до мене?

- Так, звісно. Ти хочеш його бачити?

- Так. я не знаю що тоді сталося на фермі. і чим скорше я дізнаюся, тим буде легше для нас всіх.

- Тільки це?

- Так, тільки це. Мене цікавить чи вижив Руфус. Я не просто так в листі написала що відпускаю тебе і його теж.

- Мене ти так просто не позбудешся, ангел. - Кріс легенько торкнувся моєї голови.

- Я хочу дещо тобі розказати.

- Я знаю.

- Звідки?

- Мені сказав лікар.

- Я не планувала, щоб це сталося, і скорше за все я б не залишила дитину.

- Зараз це не має значення, я дуже радий що ти жива, коли тобі буде легше. Ми про це поговоримо. добре?

- Добре.

- Ти чогось хочеш?

- Взагалі то так, але я напевно Даяну попрошу.Дякую тобі за все.

- Ти хочеш позбутися мене?

- Так, бо, по-перше, я дуже фігово виглядаю зараз, а по друге, я не зможу стримуватися, мені буде душевно боляче знати що я тебе відпустила, а насправді.. Я не можу цього зробити.

- Анно, я тут не, тому що хочу знущатися з тебе. Я тебе кохаю і не залишу, не залежно від того як ти виглядаєш. Я теж прийняв рішення, і я нікуди не йду, не треба відпускати мене.. Будь ласка.

Я заплакала, я дуже хотіла це почути, якщо все позаду, то може можна віддатися почуттям.

- Я чула твій голос коли ти шукав мене у тому  будинку, і це дало мені сили триматися далі.

- Ти була там? - Кріс схопився за голову.

- Не хвилюйся, це добре що ти не знайшов мене, там було багато людей, тож тебе б вбили як би ти продовжив.

Я бачила що йому боляче від моїх слів, і вирішила не добивати.

Коли Даяна прокинулася, вона наче засіяла від того побачила мене і кинулася до мене. Я теж була рада бачити що з нею все добре, вона як і Кріс була втомлена, в її очах виднілося розуміння, через те що я пройшла, вона відчувала на собі.  

До мене зайшла медсестра перевірити чи все добре, а потім і лікар. Він розказав мені про все що було, під час операції, та розказав про все що потрібно буде робити коли мене випишуть, а також що мене очікує. Кріс пообіцяв що особисто буде контролювати дотримання рекомендацій і я закотила очі. Я тільки пару годин я розплющила очі, а він вже все контролює. Мені подобалося повернення і я хотіла вірити в те що моє життя налагодиться.

Кріс постійно був зі мною, розважав мене, приносив їжу, та піклувався про те, щоб медсестри все правильно робили. Залишилося два дні того як мене мали виписати. Я не бачила Дерека, мені принесли мій телефон, тож я подзвонила йому. Я збиралася вийти на маленьку прогулянку по території лікарні. Коли я додзвонилася, Дерек відповів на все мої запитання. спитав як в мене справи, просив вибачення що не приїхав. 

- Ти вбив Руфуса?

- Це той хто викрав тебе?

- Так.

- Ні, наскільки я пам'ятаю він отримав лише поранення у ногу.

Твою мать.

- Він тебе бачив?

- Скорше за все так, але не думаю що це щось значить..

- Я розкажу Крісу, що робити та як сховатися, але тобі потрібно буде зникнути та візьми свою дівчину з собою. 

Він нічого не сказав, отже треба придумати як відвернути увагу, від Кріса та Дерека. Моя ілюзія нормального існування тільки що зламалася на тисячі уламків, та відновити ці уламки було не можливо, я мала змиритися з тим, що моє життя ніколи не повернеться до того, що було, я не стану нормальною, я не зможу знову обійняти Кріса. Але цей примарний шанс на те що я зможу повернутися до нього, та бути з ним, давав мені неймовірних сил, я була готова зробити все, аби опинитися в його обіймах знову. Але тепер я маю вирвати своє серце вдруге, і розчавити його, аби ніхто не постраждав. Я лягла у ліжко та скрутилася калачиком, захлинаючись сльозами. Як я могла упустити це? Як Дерек не міг зізнатися у, тому що Руфус живий, йому там зовсім мозок відбило. Не можна винити його в усьому, бо це не його провина.

Кріс підбіг до мене, і почав питати що сталося. Я попросила його ляги поряд, обійняла, та відчула його запах, тепла шкіра торкалася мене  і по тілу пробігли мурашки спогадів. Мені треба було пояснити йому що сталося, але єдине про що я могла зараз думати.

- Я тільки що розмовляла з Дереком він сказав що Руфус ще живий, та він бачив його. тобі треба зібрати все необхідне і поїхати з ним, кудись далеко. так щоб ніхто не знав де. ви, а також не користуватися телефонами та кредитками на ваше ім'я. Не можна зв'язуватися зі мною.

Кріс встав та кудись вийшов. Я хотіла побути з ним ще хоч пару хвилин, але зірвати пластир швидко напевно краще, бо мені не вистачило б всього часу у всесвіті аби сказати, що я готова знову попрощатися з ним. Пройшло декілька годин, я попросила заспокійливого, медсестра дала мені аж дві таблетки, і я намагалася заснути, аби час йшов швидше.Ось тепер, Руфусу вдалося завдати мені болю, такого якого  я не могла стерпіти. Я знала, що він прийде за мною, це було лише питання часу, коли він відновиться і знову схопить мене, та відправить у те пекло з якого я тільки повернулася. Мені подобалося, як Кріс, називав мене ангелом, я відчувала себе сильною.  Я постійно згадувала той чудовий секс, який в нас був напередодні, і збуджувалася від думки як це було добре, як я хочу його і зараз не дивлячись на те, що моє тіло зламане..