Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Практична педагогіка, Ксенія Демиденко 📚 - Українською

Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

271
0
09.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Практична педагогіка" автора Ксенія Демиденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 182
Перейти на сторінку:


-  Другий  рік. Хотів раніше, не брали. Для зовнішності Діда Мороза є певні стандарти: високий зріст і приємний голос, - пояснював Вовка.


- Співати напевне, потрібно? – уточнила я.


- Та ні, хіба що колядки та щедрівки  на всяк випадок. А там як попре…

- Тобто? – не розуміла я.

- Імпровізація. Під бебіка підлаштовуватися треба.  Коли клоун, коли серйозний.  Зараз у нас шестирічне чадо, якому  треба подарувати танк. І все.

   І дійсно, двері квартири відчинив статечний  чоловік років сорока, який, певно, за декілька днів  перед цим і замовив  візит Діда Мороза. Він люб’язно запросив нас до  зали, де за мамою  ховався  маленький  хлопчик, визираючи і  скоріше боячись  Діда Мороза, ніж радіючи з його приходу. Вовка  покопирсався у своєму яскраво-червоному   мішку й віднайшов  коробку з танком.  Хлопченя ухопило  коробку і втекло  аж на кухню. Тато  дитини подякував нам за візит грошима й ми  пішли.  В мене склалося враження, що все так легко та просто.  Але коли виходили з під’їзду, Вовка  зачепився полою свого пишного  наряду за гачок, що стирчав з-під перил, і  розідрав низ дідаморозівського костюма.  Такої лайки я в своєму житті ще не чула, потім була купа вибачень в мій бік.

- Я впевнена, що можна зашити. Не нервуйся, - вирішила не сварити за лайку, бо невідомо, як би  я вчинила у такій ситуації.


   Ми мчали назад, додому до Вовки, і юнак при мені доволі  майстерно зашивав  діромаху. Про себе я подумала, що сама б навряд чи так естетично зашила.


- Він уміє шити, -  прочитала  в моїх очах питання Тамара Гнатівна й дала відповідь. – Навіть вишиває іноді, коли не зайнятий отаким, як сьогодні.  Ким тільки вже не був:  тигреням, піратом… і  … Вова, як  оте чудо  колобкувате  називалося? Пам’ятаєш, ти три дні в  кульці поролоновій просидів на Майдані?


- Смішарик, ба, воно називалося.  Дитячі свята, дні народження, - пояснив Вовка. -  А зараз їдемо на  Кіквідзе, шість.  Там на  четвертому поверсі живе  дівчинка Аня, яка чекає  свого подарунка… Хоч би не втік, а ще гірше здох, -Вовка  перевірив коробку з подарунком, а потім  побачив  мої перелякані очі, в яких, певне, нескладно було  прочитати питання. Вова поспішив  дати відповідь:

- Та нормально, там всього-навсього  мишеня.Чи хомяк. Якийсь гризун.

  Ми їхали екстремально. Водію не пощастило вписатися в колію й машина застрягла. Діду Морозу й Снігуроньці   довелося шукати гілочки, підкладати їх під колеса, а потім  штовхати машину. Але  врешті-решт таки ми дісталися  потрібної адреси.


   - Я їхав –їхав, їхав і нарешті  приїхав. Відчиняйте! – вимагав Вовка-Дід Мороз.  Коли відчинилися двері, на порозі  стояли спантеличені  батьки і … їхній  синок. – Ну і де тут ваша  донечка, яка чекає подаруночка? – увалився Вова у вітальню. Його ніхто не запрошував, але він і не чекав, адже,  зашиваючи  пальто Діда Мороза та вишкрібаючись зі снігового замету, тепер спізнювався на  третій виклик.


- Яка донечка?  - не розуміла мама. – У нас синок.


 - Анечка! У заявці  Анечка, - уточнив Вовка, тримаючи в руках  коробку, яку мав вручити  дитині.  Швидкий і доволі нахабний хлопчик вихопив у Діда Мороза коробку й хутко її відкрив. А там…


- Ой, яка миша!- зраділа дитина, побачивши  сіру  мордочку з очима-намистинками. – Мені вона подобається, Дякую, Дід Мороз. Я давно мріяв про  таку  живу мишку, - і помчав на кухню радувати маму. З кухні почулися виски, крики і… тиша. Це мама гепнулася  без тями і тато  повертав її до життя.  А потім  пожалкував, бо мама почала кричали несвоїм голосом!


- Вона жива і кусюча! І хвіст у неї лисий. Гадость яка! Петя, це ти навмисне мені такий  сюрприз  з цим Дідом Морозом влаштував? Як ти міг,  на Новий рік! Яка неповага! Погибелі моєї хочеш? – кричала мама. -  Віддайте  цього пацюка Діду Морозу, який вам його втюхав! Поки всі його родичі, що по сміттєпроводу  бігають, до нас у гості не заявилися. Ти в курсі, любий,  що пацюки – тварюки  суспільні? Не знаю, як тебе, а мене перспектива займатися пацюководством аж ніяк не  приваблює!

Мама мишки в хаті явно не хотіла.


- Машуля, це  з п’ятого поверху  замовили, напевне, - вмовляв дружину більш розсудливий  чоловік. – Вони ж сказали – дівчинка Аня.  Забирайте пацюка і несіть у  сто двадцять шосту квартиру.


    Вовка і сам вже збагнув, що помилився поверхом, але  дитина не віддавала пацюка, хлопчик був у захваті  від нового друга:

- Ні! Хай Федульчик з нами Новий рік зустрічає і живе! – наморщив носика  хлопчик, який  вже встиг охрестити свого вихованця, готуючись  заплакати.  Вовка зрозумів, що забрати у дитини  пацюка не вдасться і грошей тут йому точно не дадуть ( хоч би по шиї не надавали!), привітав усіх  з новим роком і, ухопивши  за руку спантеличену мене,  помчав сходами вниз. А там до Вітька в  машину і  шукати нового пацюка.

- А чому саме пацюка? – питала я.

-  Анечці  батьки купили пацюка і попросили, щоб я його їй  подарував. Дитина вже два роки марить пацюком.  І що робити?

- У мене є подруга Танька, у неї чотири морські  свинки, - запропонувала альтернативу, пригадавши, як Танька жалілася, що  ці гризуни її об’їдають. Тут складалася непогана нагода  позбутися однієї.

- Це ж не пацюки, - заперечив Вовка. – А з іншого боку, на безриб’ї і рак риба.  Вони теж гризуни. Живенькі й маленькі. Де живе  ваша  Танька?

   Ми приїхали вчасно. У Танюхи була  ціла компанія вже   серйозно веселих  хлопців та дівчат. І поки Вова ублажав компанію хороводами й  тостами (ніхто ж не чекав Діда Мороза!), Танька мені  запакувала  в коробку з-під  взуття  чорно-білу маленьку морську свинку.

- А її не скривдять? – питала Танька, яка читала Екзюпері й дотримувалася правила "Ми у відповіді за  приручених істот».

- Житиме, як у Бога за пазухою.  Дякую! З Новим роком!

- І тебе теж. Бачу, ти собі Діда Мороза знайшла?  Молодець!

1 ... 65 66 67 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"