Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство 📚 - Українською

Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

297
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство" автора Колектив авторів. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 174
Перейти на сторінку:
рід природними ресурсами. Проявлення таких культів фіксуються у буго-дністровського населення, головними об’єктами полювання якого були благородний олень та кабан, у вигляді поховань залишків чотирьох оленів на поселенні Гайворон — По ліжок, та кісток кабана на Базьковому острові. Проявом промислового культу можна вважати й фігурку кабана, знайдену на поселенні культури кереш.

У дні мисливських та, можливо, скотарських свят створювалися наскельні зображення у Криму та на плитах Кам’яної могили під Мелітополем. З ними були пов’язані магічні дійства, спрямовані насамперед на сприятливе полювання. До періоду неоліту на Кам’яній Могилі, на думку В. М. Даниленка, належать стилізовані зображення оленя, риб, людської стопи, антропоморфні фігурки, малюнки тенет, човнів, вовчих ям[99].

Загалом добу неоліту вважають часом стилізації образотворчого мистецтва, коли відбувається перехід від відтворення до імітації живих, індивідуальних, природних форм та конкретних ситуацій, до загальної схеми та, врешті-решт, до знаку[100]. Звідси й обмеження зображення лише перерахуванням найхарактерніших рис об’єкту: наприклад, малюючи тварину, наносили її органи та кінцівки, використовуючи при цьому чіткі геометричні форми та моделі. Це допомагало точніше позначати ступінь їхньої важливості, функцію та взаємовідносини. Реалістичні деталі лише ускладнювали б необхідні характеристики[101]. У цілому в первісному мистецтві складність порядку у природі відтворювалась у тій мірі, в якій вона була зрозуміла. Трансформація в образотворчому мистецтві, що відбулась у добу неоліту, говорить про активність сприйняття, коли людина вже не дублює природу, а аналізує її прояви, тобто все більше віддаляє від себе природу.

Рис. 51. Культові речі:

кістяні (1, 2) та глиняна (3) фігурки биків; кам’яна чуринга (4); 2, 2 — Маріупольський могильник; 3 — Незвисько; 4 — Кам’яна Могила. Неоліт.

У печерах Кам’яної Могили та на стоянці Балін-Кощ у Криму знайдено так звані “чурінги” — конкрекції довжиною від 5 до 70 см, що мали вигляд риб різних порід (рис. 51, 4). Вони орнаментовані нарізними лінійно-геометричними зображеннями, доповненими іноді червоною фарбою. За етнографічними даними, малюнки на чурінгах могли бути канвою, за якою розповідач відновлював кількість та послідовність сюжету міфу під час різних обрядів.

Загалом Кам’яна Могила була одним з найдавніших культових центрів, який через свою природну унікальність використовувався протягом декількох тисячоліть. Культові місця створювалися також на поселеннях. Наприклад, у Лизогубівці знайдено ями з попелом, одна з яких мала дерев’яне перекриття, конусоподібну купу попелу та два поховання. Це саме місце використовувалося для розтирання вохри.

Джерелом пізнання прадавньої ідеології є орнамент, який прикрашав глиняний посуд та кістяні вироби. Без сумніву, він наносився фарбами або різьбленням і на інші предмети з дерева, шкіри, можливо, також тканини, але оскільки вони погано зберігаються, ми не можемо це перевірити. Епоха неоліту — період розквіту орнаментації, що, напевне, пов’язано з виникненням кераміки. Орнамент — одна із сфер творчості, яка має справу з моделями, що володіють геометрично правильними формами. Він з’являється, коли внаслідок віддалення від природного різновиддя виникає тенденція до простої структури. Ця віддаленість виявляється в обмеженні зображення декількома рисами реальної дійсності. Невід’ємна властивість орнаменту — повторення. Його організація та структура детерміновані ззовні — тим об’єктом, для якого він був призначений. Зміст орнаменту визначається функцією предмету і є необхідним для візуальної інтерпретації його характеру, сенсу. Саме тому орнамент завжди є частиною предмету. Чим більше обмежено зміст, тим менше структурних особливостей вимагається для його виявлення[102]. Річ прикрашалася для надання їй особливої сили, тому що краса речі усвідомлювалась як умова її нормального функціонування[103]. Наприклад, носи культури ямково-гребінцевої кераміки наносили орнамент на найвразливіших частинах посуду: по краю вінець та стиках глиняних стрічок. На думку фахівців, вважалося, що орнамент скріплює та зміцнює посудину.

Однак навіть найабстрактніші орнаментальні форми були пов’язані з реальними речами. Вони приводилися у відповідність з образною картиною світу, притаманною даному населенню. В узорах на посуді містився визначений набір знаків та ідеограм конкретного племені. Майстер, який ліпив та прикрашав горщик, використовував різні, у тому числі нові декоративні можливості у засвоєній з дитинства системі орнаментації[104].

Загалом для неоліту України прикметні схематичні зображення на кераміці, в яких важко розшифрувати які-небудь образи. Можна лише відмітити, що більшість неолітичного населення використовувало поглиблений орнамент, і лише у культурах кереш, а також мальованої кераміки застосовується розпис фарбами. Простежуються і загальні закономірності в орнаментації: у культурах із раннім землеробством до композиції включаються спіральні, підокруглі, плавно виконані фігури; у культурах із привласнюючим та скотарським господарством переважають горизонтальна зональність та геометризм.

Уявлення про життя, смерть та народження відбились у поховальних культах древніх. Під поховальним культом С. О. Токарев розуміє сукупність обрядів, що стосуються померлого, та пов’язаних із цими обрядами вірувань[105]. Звичайно, смерть сприймалася не як закінчена ліквідація, а як перехід до іншої форми існування. Життя та смерть були тісно пов’язані і доповнювали одне одного. Життя породжувало смерть, і навпаки.

Поводження з покійним (способи його поховання, положення тіла, наявність та характер інвентарю) відповідало культурним традиціям у цілому, а також віку, статі, місцю померлого у житті колективу, обставинам його смерті та багатьом іншим факторам.

Сьогодні вивчено поховальний обряд лише окремих груп неолітичного населення України. Це пов’язано з безкурганним характером могильників, які знаходяться лише випадково при розмивах берегів рік або при будівельних роботах.

Неолітичні мешканці України ховали померлих у ґрунтових могильниках, розташованих поза поселеннями на відстані близько 700—1000 м від них. Лише окремі поховання здійснювалися на площі давніх поселень, після того як населення залишало їх.

В Україні на сьогодні відомі лише два поховання носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки. Найраніше з них знайдено біля с. Баєве Луцького району і супроводжувалося колодкоподібним долотом та орнаментованою посудиною. Поховання пізнього етапу культури досліджено у Незвиську. Неповне трупоспалення було здійснено на місці поховання біля одного з кутів наземного житла. Судячи з кісток, що збереглися, померлого поклали випростано, на лівому боці, головою на північний захід. Кисті зігнутих рук розмістили перед обличчям. Разом з померлим у могилу поставили 18 посудин, долото й уламки кістяних шила та лопаточки. Потім над могильною ямою було зроблено дерев’яне перекриття, придавлене великим камінням.

Про поховальний обряд буго-дністровського населення можна судити з поодиноких поховань біля поселення Саврань та поблизу с. Прибузьке. Померлих поклали в індивідуальні могильні ями, розташовуючи скорчено на боці. Поряд розміщували поховальний інвентар.

До цього часу знайдено лише два могильники нижньодонської культури. Один досліджено 1930 р. М. О. Макаренком біля Маріуполя на р. Кальміус[106]. Другий могильник руйнується сучасною забудовою у Ростові-на-Дону.

1 ... 65 66 67 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"