Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

class="p1">Носії нижньодонської культури ховали своїх померлих на кладовищах, де могили розміщувалися у ряд, витягнутий з півночі на південь. Для кожного померлого викопували індивідуальну яму, поруч або над попереднім похованням. Місце поховання, мабуть, позначалося на поверхні земляним горбком. Померлих укладали в яму на спині, з випростаними ногами та злегка зігнутими руками, кисті яких було складено на тазових кістках. Поховання орієнтовані головою на схід або захід, визначаючи напрямок по сходу або заходу сонця. Оскільки існують сезонні відхилення цього явища від точного східного чи західного напрямків, частина поховань лежала головою на північний захід або північний схід. Прийняття до уваги цих відхилень показало, що нижньодонське населення ховало померлих у теплу пору року. Судячи з ряду поховань, кістки яких лежали не в анатомічному порядку, можна припустити, що померлих у зимовий період тимчасово не закопували у землю. Їх ховали навесні, коли земля відтавала.

Поховання здебільшого супроводжувалися інвентарем та мали багато прикрашений одяг. Найпишнішим було останнє поховання періоду розквіту нижньодонської культури, якому відповідають поховання початку другого періоду функціонування Маріупольського могильника, що належить, мабуть, до початку останньої чверті V тис. до н. е. Поховальний одяг прикрашався різноманітним намистом з перламутру, каменю, кістки, зубів оленя та риби, іклами кабана з отворами, платівками з них, різними підвісками, у тому числі у вигляді фігурок бика. До поховального інвентарю входили кременеві ножі, скребки, трапеції, сокири, залишки вкладеневих знарядь праці, кістяні гостряки та інші вироби.

Маріупольський могильник функціонував протягом тривалого часу, мабуть, у другій половині V — на початку IV тис. до н. е., за якого поховальний обряд, при всьому консерватизмі, що визначається залежністю від ідеологічних уявлень, зазнав ряд змін. В останній чверті V тис. до н. е. у другому періоді розвитку нижньодонської культури, населення стало застосовувати вохру для фарбування поховань, різноманітнішою стає поза померлих. З’являються окремі поховання, здійснені на спині із слабо зігнутими ногами, на боці, випростано та сидячи. Фіксується застосування вогню у поховальному обряді: одне з поховань супроводжувало вугілля дубу, інше було здійснене по обряду трупоспалення. Померлого спалили поза могильником, поховавши лише перепалені кістки разом з інвентарем.

Другий період функціонування могильника пов’язаний із зруйнуванням більш ранніх поховань. Мабуть, приблизно через 200 років існування пам’ятки місця перших поховань вже не було видно на поверхні. Нові поховання стали здійснювати, руйнуючи попередні кістяки, зсовуючи їхні кістки вбік.

Подібний поховальний обряд мало й родинне нижньодонське азово-дніпровське неолітичне населення. В Україні досліджено шість азово-дніпровських могильників, більшість з яких розташована на берегах Дніпра. У V тис. до н. е. вони являли собою ряди поховань, витягнуті з півночі на південь. Місце поховання, мабуть, відмічалося на поверхні невеликим горбком землі.

Для кожного поховання, за винятком одночасно померлих близьких родичів, яких ховали разом, викопували індивідуальну могильну яму. Тіло в неї укладали випростано на спині, орієнтуючи головою на захід або схід. Кисті рук здебільшого складали в області тазових кісток. Наприкінці V тис. до н. е. у поховальному ритуалі стали застосовувати вохру для фарбування тіла та могильної ями. Більш ранні азово-дніпровські поховання не фарбовані. У V тис. до н. е. лише 30 % усіх поховань мали поховальний інвентар або прикраси поховального одягу. Поруч із тілами дорослих складали крем’яні вироби; жінок та дітей супроводжували черепашки. Набори інвентарю включали також кістяні гостряки та фрагменти панцира черепах. Поховальний одяг прикрашався підвісками-нашивками із зубів оленя, пласкими намистинами з вапняку; в останній чверті V тис. до н. е. з’являються перламутрові намистини, прикраси з ікол кабана та зубів риби.

У першій половині IV тис. до н. е. азово-дніпровська поховальна обрядність ускладнюється. Могильники цього часу розміщувалися у місцях, що традиційно використовувалися для поховань протягом передостанніх 300—400 років. Однак зараз на їхній поверхні створюються кам’яні закладки, ями для жертвоприношень, жертовні площадки, на яких розкидані прикраси, знаряддя праці, розбиті у давнину посудини, кістки диких та свійських тварин (бика, кози, коня). Цікаво, що посуд могильників відрізняється від кераміки, що використовувалась у побуті. На поселеннях знайдено переважно горщики, водночас на площі могильників було значно більше банок, чаш, мисок, які були зручнішими для церемоніальних дій. Вони мали складніші орнаментальні композиції, ніж побутовий посуд. Можна припустити, що кераміку, яку використовували при тризнах, виробляли з урахуванням ідеологічного навантаження та давніх традицій, що збереглися з другої половини V тис. до н. е. Посуд поселень відображав переважно нові традиції, привнесені на рубежі V—IV тис. до н. е. києво-черкаським населенням, яке відігравало велику роль у складанні пізньої азово-дніпровської культури.

Азово-дніпровське населення у першій половині IV тис. до н. е. ховало померлих по декілька чоловік у досить великих овальних, округлих або прямокутних ямах. Ці ями, на сучасний погляд, безсистемно розміщувалися по площі могильника. Їхні контури було видно на поверхні, дякуючи підфарбованому вохрою заповненню, а одна з ям Микільського могильника являла собою гробницю з дерев’яним перекриттям та входом. Поховальні ями мали площу від 2 до 30 м2. Можна припустити, що вони правили за усипальниці для групи близьких родичів, куди підхоронювали померлих протягом тривалого часу. Число поховань у цих ямах іноді сягало 40. Найраніші поховання після їхнього стлівання могли відсовувати до стінок, або їхні кістки змішувалися з суглинком, яким засипали наступні поховання.

Оскільки азово-дніпровське населення використовувало для поховання традиційні місця, то при створенні подібних усипальниць руйнувалися сліди поховань другої половини V тис. до н. е. Їхні кістки, разом з інвентарем, складали у купи на поверхні могильників.

Лише у небагатьох похованих одяг був прикрашений поодинокими кам’яними, кістяними та перламутровими намистинами, зубами оленя, риби або підвісками з ікол кабана. У Лисогірському могильнику знайдено також підвіски з морської мушлі та браслет із черепашки спонделіуса. Останній є імпортом, мабуть, з арсенала культури Варна, де такі браслети були найбільше розповсюджені. У Микільському могильнику виявлено мідні та золоті намистини, які разом з однією з посудин були трипільським імпортом. Поруч із померлим іноді складали крем’яні вироби, у тому числі двобічно оброблені наконечники, а також кам’яні сокири. Відома й розбита нефритова булава грушоподібної форми.

У поховальному обряді азово-дніпровського населення важливу роль відігравав вогонь: на поверхні могильників та безпосередньо в могильних ямах розпалювалися вогнища, здійснювалися поховання по обряду трупоспалення.

На периферії азово-дніпровської культури в басейнах Самари та Орелі, а також у Черкаському Подніпров’ї населення мало подібний поховальний обряд, який у другій половині V — на початку IV тис. до н. е. (Дереївський та Йосипівський могильники) відрізнявся лише рядом деталей: пізнішою появою традиції фарбування похованих вохрою, рідкістю поховань з інвентарем. Бідним