Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

— Хто тут? — чоловік був налаштований рішуче. — Виходь! 

Він рухався в бік відчиненої хвіртки, але зупинявся після кожного кроку і напружено видивлявся в глибині саду непроханих гостей. 

Едем зрозумів, що буде далі. Чоловік дійде до хвіртки, визирне на вулицю (добре, якщо Інара не залишилася чекати Едема біля воріт), потім зачинить вихід на волю й піде до басейну. Аби врятуватися, Едемові доведеться забігти в дім із внутрішнього двору, а вибігти з головного входу. Велосипедом доведеться пожертвувати, з жалем констатував Едем. Для студента це велика цінність. Найближчими роками він точно не зможе назбирати на такий. 

Чоловік зупинився за крок від хвіртки, вслухаючись у сторонній шум. Раптом у дальньому кутку саду, поруч із парканом, пролунав пронизливий свист. І відразу ж, наче свіжа плітка в дівочому пансіоні, від двору до двору почав перекидатися собачий гавкіт. 

Швидко, настільки дозволяли капці, господар садиби кинувся в сад. Він заніс над головою руку з газовим ключем, — так середньовічний лицар піднімав меча, сподіваючись наздогнати й розрубати суперника. 

То Інара відкривала Едемові шлях до порятунку. І він скористався шансом. Чоловік добіг до середини саду, коли від рогу будинку відділилася фігура на велосипеді й помчала прямо в прочинену хвіртку. Господар зрозумів, що його перехитрили. У нього залишалася одна можливість покарати непроханого гостя. Він розмахнувся і пожбурив ключем у велосипедиста. 

Зігнувшись над кермом, Едем крутив педалі зі швидкістю, якій позаздрив би й Ленс Армстронг. Праворуч від нього пролунав металевий вибух — пущений господарем дому снаряд поцілив у трубу. 

Інара чекала Едема на низькому старті. Той вилетів із хвіртки, пригальмував, щоб увійти в поворот, трохи наліг — і ось уже вулиця з трьома ліхтарями лишилася позаду. 

Вони мчали нічною дорогою, як стріла — через дванадцять кілець, як світло сигнального вогнища, розпаленого на горі опівночі, як перший акорд хіта — по переповненій слухачами концертній залі. Так летить молодість. Ні втоми, ні сумнівів, тільки руки міцно стискають кермо, тільки асфальт сяє під колесами, вітер б’є в обличчя, а поруч партнер, що вдивляється вперед. Серце гнало артеріями кров з упевненістю парової машини, в яку щедро підкинули вугілля. 

Вони вибралися з житлового кварталу на порожню трасу. Стало ясно, що погоні не буде. Інара відпустила кермо, розкинула руки, відкриваючи обійми вітрові, і закричала. Едем підхопив. 

Вони летіли і кричали — просто тому, що любили цю ніч, просто тому, що були юні, просто тому, що перемогли. 

Утретє за цей довгий, як проміжки між сезонами «Шерлока», день Едем опинився в кабінеті Артура. Міцно затиснувши в руці пробірку з ліками, він усміхався Інарі й згадував ніч біля басейну, тремтіння її вій, крапельки поту на губі й тонку смужку живота. Вантаж, що може зіпсувати мрії, казала вона. Уже тоді Інара була надто мудра як на свій вік. 

Усе могло бути інакше, думав Едем. Він міг би не зустріти її вчора, і йому не довелося б робити єдино можливого для нього вибору. Він підняв пробірку до світла: тонке скло, гумова пробка селадонового кольору, етикетка з блакитним метеликом, що змахує крилами. 

Тишу лікарняного коридору порушив квапливий стукіт чоловічих підборів. Його власник поспішав, і Едем розумів чому. Артура покликали з ординаторської, але не попередили, кому саме він знадобився. 

Спершу Артур побачив бізнесмена Віктора Шевченка й інстинктивно ступив крок назад, але потім перед його очима захлюпала рожева рідина у пробірці, і гримасу занепокоєння змінила крива посмішка. 

— Добряче ж вам дісталося. Але тепер зрозуміло, що стояло на кону цього бою, — Артур кивнув Інарі й, діставши з шафки вазочку з цукерками, поставив її перед гостею — завжди нежонатий і завжди галантний з дамами. 

— І який коефіцієнт був у букмекерів? — поцікавився Едем. — Три до одного? 

— Букмекери не встигли. Але якби й похопилися, то запевняю — він був би не на вашу користь. 

— Шкода. Може, хоч цією ставкою ви могли б зібрати грошей на власну практику. Зрозуміло ж, що з такою мотивацією я просто не міг програти. 

Тепер Артур, ближче за якого в нього ще недавно не було нікого, здавався Едемові неймовірно далеким — от ще один спосіб осягнути нескінченність. 

— Що ж, обмін люб’язностями закінчено, — Артур простягнув руку до пробірки. — Я розумію, навіщо мене покликали. Вводитимемо ліки Едему. Я не заперечуватиму проти вашої присутності при цьому. 

У туалеті, що прилягав до кабінету, загарчав бачок унітаза, слідом за ним кран умивальника видав могутній струмінь води. Здивований Артур обернувся. 

Двері вбиральні прочинилися, і з’явився Орест на прізвисько Зуб. Хлопчисько, який може розгризти зубами банку з колою. Товариш Едема по нещастю. 

— Лікарю, у вас у туалеті закінчилося мило. У лікаря не має закінчуватися мило, — розсудливо сказав він Артурові. — І вітаміни, — додав він подумавши. 

Годинник над дверима показував майже північ. 

— Уведіть йому ліки, — сказав Едем. — Ви знаєте дозу й послідовність маніпуляцій. 

Обійшовши ошелешеного Артура, він простягнув Інарі пробірку з рожевою рідиною. Затаївши подих, вона взяла двома пальцями цей неймовірний скарб. 

— Я побіг далі, — попрощався Едем. 

— Чи не пізній час для бігу? 

— Я й так запізнився на кілька років. 

Він потріпав Орестові чуба, кивнув Інарі — і вийшов. 

Ідучи до стоянки, Едем думав про те, що за день він устиг стільки, скільки декому не вдається й за життя: відчути себе людиною з необмеженими фінансовими можливостями; зайнятися сексом утрьох; пілотувати вертоліт; побачити чужими очима власне тіло; випробувати свою акторську майстерність; зруйнувати долі кількох мерзотників; блискуче розіграти кілька багатоходівок; допомогти близькій людині обрати свій шлях; закласти фундамент грандіозного починання; виступити з полум’яною промовою; подарувати дитячу мрію жінці, яка так багато для нього означає; ударити в спину людину, яка тобі довіряла, і самому пізнати зраду єдиного друга; побитися від душі; зрештою, отримати в нагороду власне життя й подарувати його іншому. 

В Едема залишалося зовсім небагато часу, поки укладений із джином договір не витрусить його душу з цієї органічної оболонки — щоб завтра о восьмій ранку розбудити її в іншій. Та він має встигнути дещо ще. Зробити подарунок Вікторові Шевченку — віддячити за його тіло, розум, вдачу і гроші, — усе це Едем максимально використовував у мандрівці цим днем. 

Наразі він мав ще кілька хвилин для останнього рішення, яке він міг ухвалити за Шевченка. 

У салоні машини було темно, і Едем спершу злякався, що водій кудись