Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

Перед виходом до літака, під написом "Gate B" метушилися люди. Попри довгі очікування та нічну втому, черга активно вирувала. Їхній рейс затримувався вже на понад три години.
Через деякий час нарешті під'їхав автобус, який мав завезти пасажирів до літака. Люди швидко завантажились, але водій не поспішав виїжджати. Літак був не готовим до вильоту. В тисняві та чадних випарах, вони змушені були чекати ще сорок хвилин в автобусі.
Нарешті водій сів за кермо та поїхав до місця призначення.
Але при під'їзді до літака, злітну смугу накрила піщана буря, на мить вкривши перед ранкове небо  повною темрявою.
Коли ж вітер нагнав пилову бурю, літака на злітній смузі не було.

— What happened? Where are we? — звернувся один з пасажирів до водія.
— I don't know. This is not possible, — відповів водій.
Потім по рації він без успіху намагався зв'язатися з терміналом, проте відповіді не було.
Пасажири почали виходити з автобуса, але довкола була лише безкрайня піщана пустеля. Пустельний вітер хамсин поступово замітав бетонне покриття червоним піском. На сході повільно підіймалося багряне сонце, закриваючи собою чверть небокраю. Попри нічну прохолоду, повіяло гарячим повітрям.
Сонце, відділившись від лінії горизонту, почало наливатися фіолетовими відтінками. В наступну мить його промені почали випалювати простір по лінії небокраю.
Водій першим опам'ятався:
— Hey people, go, go, let's go. We have to run.
Повітря стало пекельним. Пасажири кинулися до автобуса. 
В наступні хвилини, бус мчав на грані можливого, якомога далі від палючого простору. Пасажири кричали, молилися, лаялися, допоки їх не засліпило яскравим спалахом світла. 
Водій опам'ятався лише тоді, коли побачив будівлю термінала з написом "Gate B", та все ж таки встиг натиснути на гальма, зупинившись за якісь сантиметри перед скляними дверима.