Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

- О, про це не хвилюйся, - запевнила його Ганна. - Твоя помічниця дуже відповідальна і хватка. Вона орендувала для мене кухню в ресторані, повідомивши, що це була твоя ідея. І я весь час думаю про те, що цей захід дуже важливий для тебе, раз ти вирішив серйозно переплатити за приготування страв, організувавши для мене настільки шикарне робоче місце.

- Так, цей банкет дуже важливий для мене в професійному плані, - зізнався Олег. - Але ще важливіше, щоб ти отримала задоволення від своєї роботи. Тому я хотів, щоб у тебе були найкращі умови.

- Дякую за довіру, - відгукнулася Ганна. - Я ціную це і докладу всіх зусиль, щоб виправдати твої очікування.

- Я ні секунди в цьому не сумніваюся, люба моя, - голос Олега пролунав неймовірно інтимно, огортаючи Ганну оксамитовими нотками ніжності. - Ти професіонал найвищого класу. І я затіяв усе це з єдиною метою - показати, як безмежно дорожу тобою і хочу продовжити нашу... співпрацю.

Ганна судорожно прикусила нижню губу, насилу стримуючи сум'яття емоцій. Чорт забирай, знову його дзвінкі натяками фрази розв'язували цілу вакханалію бентежних мрій, ніби все це означало щось більше, ніж ділові стосунки. Але хіба не говорив він колись про бажання відкрити ресторан? Отже, майбутній банкет - лише перевірка її кулінарної майстерності?

Ганна ледь не задихнулася від суперечливих почуттів, що переповнювали її. З одного боку, їй так хотілося повірити кожному слову, кожній солодкій обіцянці, що повисла між ними, з іншого - здоровий глузд відчайдушно утримував на краю цієї небезпечної прірви.

Ну що ж, вона з цим упорається. А на рахунок його пропозиції може відповісти з такою ж упевненістю:

- Твоя пропозиція просто приголомшлива, - голос Ганни тремтів. - Спасибі тобі... Але я не хочу давати помилкових надій. Ти бачив реакцію моєї матері. Твоя родина, без сумніву, відреагує так само. Тому буде краще припинити наше спілкування, поки не зайшло надто далеко. Нашим родинам ні до чого новий скандал.

Її останні слова повисли в повітрі важким тягарем. Ганна згнітилася, відчуваючи, як напруга між ними наростає.

На іншому кінці дроту повисла гробова тиша. Олег мовчав так довго, що Ганна почала гарячково гадати, чи не обірвався зв'язок.

Нарешті він заговорив, і в його хриплуватому голосі дзвеніла вперта сталь:

- Ти ж не хочеш сказати, що йдеш від мене?

Ці двозначні слова сколихнули в Ганні нову бурю внутрішнього обурення. Як він сміє? Як сміє формулювати все подібним чином?

- На жаль, але саме це я і збираюся зробити одразу після банкету, - випалила вона, стискаючи телефонну слухавку так, що побіліли кісточки пальців. - І вже знайшла собі чудову заміну. Тож не хвилюйся, голодним ти точно не залишишся. Як то кажуть, передам тебе в хороші руки, - додала вона, сама не вірячи цинічним словам.

Вона спробувала посміхнутися своїм словам, але натомість губи скривилися в кривій, млявій усмішці. Внутрішній світ Ганни стискався від тривожного передчуття прийдешньої бурі власних емоцій.

Знову повисла приголомшлива тиша. Ганна міркувала, чи не занадто різко оголосила про свій відхід, коли її знову пройняв холодок від напруженого голосу Олега:

- Я думаю, що ми обговоримо це, коли я повернуся. Але знай, не можу втратити такого цінного для мене співробітника. І я зроблю все можливе і неможливе, щоб утримати тебе.

- Олеже, ти хоч сам зараз зрозумів, що сказав? - приголомшено промовила вона. - Адже я звичайнісінький кухар, яких хоч греблю гати. Навіщо ти граєшся зі мною? Що намагаєшся зробити?

- Аня, я не граю. Я кажу те, що відчуваю. Ти маєш рацію, ти для мене не просто цінний співробітник. Ти... - він перервався, підбираючи слова. - Я вважав, що ми розуміємо одне одного.

- Ні. Мені здається, не розумію тебе, - сказала Ганна.

- Між нами виникли стосунки. Нам добре разом. І не смій заперечувати цього, бо я впевнений, що мої почуття взаємні, - заявив він упевнено.

- Почуття? - тихо перепитала вона. - Які почуття?

- Ми споріднені душі. І смію сподівається можемо стати справжніми друзями.

- Здається, ти плутаєш мене з Іриною, - розчаровано видихнула Ганна. - Я не вірю в чудеса і дружбу між чоловіком і жінкою.

- Вибач, - видавив він із себе нерішуче. - Я просто...

- Ти просто не знаєш, чого хочеш, - Вона добирала слова, намагаючись знайти ті, які він зможе прийняти й зрозуміти. Слова, позбавлені навіть тіні емоцій. - І я тобі в цьому не помічниця.

Анна з тремтінням у руці натиснула кнопку відбою і відкинула телефон трохи далі. Сльози навернулися на її очі. Вона не хотіла плакати, але нічого не могла із собою вдіяти.