Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Життя і мета собаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя і мета собаки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Життя і мета собаки" автора Брюс Кемерон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 73
Перейти на сторінку:
Коли я обходив будівлю, то бачив вікно вітальні з невеликого трав’янистого горбочка. У кріслі сидів і дивився телевізор чоловік такого віку, як Дідусь, тільки то був не він. Ітана не було видно ні в кімнаті, ні деінде.

На зовнішніх металевих дверях я помітив собачий хідник. За ними були ще одні двері — великі, дерев’яні та міцно замкнені. Засмучений цією перешкодою, я пошкрібся об неї, а потім гавкнув.

Я почув, як злегка двигтить підлога, — хтось ішов до мене. Хвіст у мене так розмахався, що я не міг всидіти на місці — усе моє тіло гойдалося разом із ним. Раптом наді мною ввімкнувся ліхтарик, дерев’яні двері видали знайомий шкарубкий звук і розчахнулися. На порозі стояв той чоловік, якого я бачив у вікні. Він, звівши брови й примружившись, дивився на мене крізь скло.

Я став шкребтися в метал. Я так хотів, щоб він мене впустив, щоб я нарешті опинився поряд зі своїм хлопчиком.

— Гей! — сказав він, і його голос приглушено пролунав з-за металевих дверей. — Припини!

Я почув докір і постарався слухняно сісти, але задня частина мого тіла знову підскочила.

— Чого тобі? — урешті спитав він. Я почув у його голосі запитання й замислився, що ж він хоче дізнатися від мене.

І тут я зрозумів, що мені не треба чекати, доки він вирішить, адже внутрішні двері відчинені, та й прохід для собак був відкритий! Я опустив голову, проліз під пластиковою завісою та вскочив у дім.

— Гей! — здивовано вигукнув старий. Я теж спантеличився. Щойно я опинився в домі, то чітко відчув запах того, хто стояв переді мною. Я зрозумів, хто він. Цей запах я б упізнав будь-де.

Як є — Ітан.

Я знайшов мого хлопчика.

Розділ 30

Хоча Ітан стояв, я намагався заскочити йому на коліна. Я скакав, щоб лизнути його, понюхати, вилізти на нього. Я не міг стримати схлипи, які виривалися з мого горла, та шалені помахи хвоста.

— Гей! — вимовив він, відступивши й моргаючи. Він намагався не впасти, спираючись на палицю, а потім важко сів на підлогу. Я стрибнув на нього й почав лизати його обличчя. Він відштовхував мою морду.

— Ну годі, годі, — бурчав він. — Припини. Досить.

Відчуття його рук на моїй морді було найдивовижнішим з усього, що мені траплялося відчувати в житті. Я примружився від задоволення.

— Ну відійди, ступися! — сказав він.

Хлопчик важко зіп’явся на ноги. Я ткнувся мордою йому в руку, і він трохи мене погладив.

— Добре. Боже ти мій… Ти хто? — він ввімкнув ще одне світло й став придивлятися до мене. — У, який ти худющий. Чи тебе ніхто не годував? Еге! Чи ти загубився?

Я б так і сидів тут усю ніч і просто слухав би його голос, відчував його погляд, але тому не судилося бути.

— Ну, слухай, не можна сюди заходити.

Він відчинив двері й потримав.

— Тепер виходь, виходь.

Цю команду я впізнав, тож неохоче пішов. Ітан стояв і дивився на мене крізь скло. Я сидів та чекав.

— Тобі треба додому вертатися, собако, — сказав він. Я помахав хвостом. Я знав, як це — «додому». Нарешті я прийшов «додому» — на Ферму, де моє місце, з Ітаном, біля якого моє місце.

Він зачинив двері.

Я слухняно чекав, аж поки в мене не залишилося сил, і я дзявкнув від нетерпіння й досади. Коли у відповідь нічого не сталося, я знову гавкнув, а також добряче пошкріб металеві двері.

Я вже й не згадаю, скільки я там валував, аж поки двері відчинилися. Ітан виніс важку сковороду, з якої йшли соковиті запахи.

— Ось, — пробурмотів він. — Хочеш їсти, друже?

Щойно він поставив пательню, як я накинувся на їжу.

— Там в основному лазанья. Собачих харчів у мене тут нема, але, схоже, ти товариш непримхливий.

Я помахав хвостом.

— Тільки тобі тут не можна жити. Не можу я собаку тримати. У мене на нього часу немає. Треба тобі додому вертатися.

Я помахав хвостом.

— Боже милосердний, та коли ж ти востаннє їв? Ти помаленьку, щоб погано не стало…

Я помахав хвостом.

Коли я втамував голод, Ітан поволі схилився й підняв сковороду. Я лизнув його обличчя.

— Фе! Ти знаєш, що в тебе з рота дуже погано пахне, га?

Він втерся рукавом і встав. Я дивився на нього, готовий зробити все, що він захоче. Гуляти? Кататися? Гратися з дурним фліпом?

— Ну от. Ти йди додому. Такий пес, як ти, точно не бездомний. Хтось тебе, мабуть, шукає. Гаразд? Добраніч.

Ітан зачинив двері.

Я кілька хвилин посидів на місці. Коли я гавкнув, ліхтар над моєю головою клацнув і погас.

Я пішов до порослого травою горбочка, який був неподалік від будинку, й зазирнув у вітальню. Ітан поволі ходив нею, спираючись на свою паличку й вимикаючи світло то тут то там.

Мій хлопчик так постарів, що я б нізащо його не впізнав. Проте тепер, коли я знав, що це він, то хода в нього виявилася знайома, тільки трохи менш пружна, та й голову він нахилив і задивився в ніч насторожено, немов прислухаючись до чогось, перш ніж вимкнути останню лампочку, — ну геть-чисто як мій Ітан.

Я не розумів, чому я став дворовим псом, але їжа в животі й утома в лапах невдовзі далися взнаки — я згорнувся калачиком просто на тому горбочку та накрив ніс хвостом, хоча ніч була й тепла. Я був удома.

Коли Ітан зранку вийшов надвір, я струснувся й помчав до нього, намагаючись не вилити на хлопчика всю мою любов одразу. Він здивовано подивився на мене.

— Чому ж ти досі тут, дружку, га? Що ти тут робиш?

Я пішов за ним до повітки, звідки він випустив коня, якого я раніше у дворі не бачив. Звичайно, безглузда тварина ніяк не відреагувала на мене, коли побачила. Вона просто подивилася, як колись Іскра, без жодного розуміння. «Та собака я, дурню!» — подумав я і почав позначати двір, поки Ітан давав коневі овес.

— Як у тебе справи, Трою? Скучив за Джаспером, еге? Сумуєш за своїм другом Джаспером…

Ітан розмовляв із конем — я б сказав йому, що це просто трата часу. Він гладив коня по морді, називав його Троєм і кілька разів згадував Джаспера,

1 ... 65 66 67 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя і мета собаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя і мета собаки"