Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Після розмови з братом Роан знову повернувся в кімнату до Ален. Дівчина сиділа на ліжку. Він підійшов і ніжно обняв її. Запах її волосся приємно лоскотав його дихання. Він міг би сидіти отак цілу вічність. Тільки б разом.

– Я розмовляв з братом. – нарешті, після довгого мовчання сказав Роан. – Він повністю на моєму боці. Крім того, в нього всі мої документи. А це головний плюс. Але хочу офіційного розлучення. Зараз мій друг в гостях у Юнти.

Ален мовчала. Про що вона думала? Про щастя, яке так не очікувано впало на її голову? А може про те, що все це їй лише сниться? Ні, вона думала про інше. Про те, що її чекає вдома. а вдома її чекав лише кіт.

– А в мене нікого нема. – раптом із сумом сказала Ален і засоромила навіщо це вона отак от сказала. – Я одна. Бабуся поперла рік тому. От і все.

– А батьки?

– О, звісно, батьки. – якось іронічно відказала Ален. – Я їх дуже мало пам’ятаю. Тато багато працював. Потім він кудись часто їздив. Мама також. Мене відправили до бабусі в село. Потім … – вона на якусь мить замовкла. – Потім їх не стало. Загинули в аварії. А я залишилася з бабусею і дідусем.

Роан ще сильніше обняв дівчину. Йому було шкода Ален.