Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Артур

Що це було? Учора вночі або сьогодні рано вранці, все змішалося, не розбереш, який час доби, чорт забирай, я зрозумів одне - кохання і пристрасть, які раніше вважав почуттями, що доповнюють одне одного, поняття різнопланові.

Прикладаю долоню до чола, мені здається, що в мене жар. Мною оволоділа недуга невідомого походження. Хоча причини мені пояснювати не потрібно. Усе й так зрозуміло. Захворів? Так, я захворів. Я захворів на неї. Я захворів безповоротно і не виліковно.

Треба терміново привести себе до ладу, наказую собі, спостерігаючи свій божевільний вигляд у дзеркалі. Поголитися толком не вдається - руки тремтять, не справляюся з повсякденною дією.

Наш з Еммою вчорашній секс був,  як «востаннє».

Ще одна турбота - треба попросити адміністратора переселити нас у номер, по сусідству з яким відсутні постояльці. Ах, так, він же згадав під час нашої останньої зустрічі, що вільних номерів у готелі немає. Отже, це нездійсненно і доведеться терпіти реакцію сусідів у вигляді ударів у стіну, які свідчать, що їм усе чути і ми їм заважаємо спати.

Знову накочує - перед очима постають її потемнілі від пристрасті очі, такі млосні, що ваблять, солодкі губи, соски, напружені в шаленому бажанні. Гаряче і чуттєве тіло, палаюче пристрастю, стогне піді мною.

Остаточно мізками поїхав. У мене було стільки жінок. Не знаю, що їх приваблювало в мені, але вони завжди навколо мене вилися.

Проте тільки з Еммою зрозумів, що таке кохання, справжнє кохання! Коли не можеш без неї. А я вже не можу без неї. Це означає, що я загинув? Значить належить дізнатися, що таке загибель? Плювати, готовий до всього, що завгодно. Поруч із нею мені на все начхати.

Тишу раннього ранку порушує телефонний дзвінок.

- Колего, як ти там? Не сумуєш? - у слухавці чую голос напарника Андрія.

- Нудьга - доля ледачих.

Радий його дзвінку, він відволік мене від самобичування.

- Говори, що треба. Я ж розумію, що просто так ти дзвонити не став би.

- Ти як завжди правий. Слухай, Артуре, тут така справа. Пам'ятаєш той випадок зі зникненням господині котячого царства?

- Провалами в пам'яті поки що не страждаю. А що? Наслідки? Хочеш вгадаю? Вона розшукує своїх пухнастих підопічних і написала скаргу через вторгнення в  квартиру?

- Ні. Якби. Написали заяву її родичі, які невідомо звідки спливли, про зникнення дівчини.

- А нічого, що я за тисячу кілометрів від відділення?

- Та не гарячкуй. Тут спливли такі обставини. Не все так просто, як нам із тобою здалося під час огляду квартири.

- І ти вирішив поділитися ними зі мною за старою дружбою?

- Не солодко тобі там, так? Щось ти такий... напружений, не впізнаю тебе.

- Що ти колобродиш. Не тягни. Кажи в чому справа.

- Я хочу уточнити актуальну адресу твоєї електронної пошти, щоб скинути матеріали справи. Коли прочитаєш, сам усе зрозумієш.

- На фіг мені це треба? У мене своїх турбот вистачає.

- Наказ вищого начальства.

- Що ти мені баки забиваєш. Я що, не знаю, як справи робляться? Без мене не можеш впоратися?

- Присягаюся, я тут ні до чого. Подивишся копії документів, тоді зрозумієш.

- Гаразд, лови повідомлення з назвою моєї поштової скриньки.

- Хто дзвонив? - лунає сонний голос Емми, тільки-но я забираю слухавку телефону від вуха і починаю копатися в ньому, щоб виконати обіцянку, дану Андрію.

- Скажу, обов'язково скажу, але тільки-но ти пообіцяєш мені не робити необдуманих вчинків, подібних до того, що мав місце вчора, - я простягаю до неї руки і стискаю в обіймах.

Вона спала, відпочивала, ніжилася в ліжку, а я потривожив її спокій.

- Проступок? Який вчинок? Я тільки хотіла подихати свіжим повітрям, якщо ти про моє прагнення дати змогу порції свіжого повітря проникнути в приміщення.

Ми обидва починаємо сміятися, згадуючи мою ганьбу, коли я кинувся до вікна вчора ввечері рятувати дівчину, неправильно оцінивши її рухи тіла.

Ми лежимо, щільно притулившись одне до одного, наші гарячі тіла, як одне ціле і я втрачаю голову від відчуттів її шкіри на своїй.

- Ти мені мусиш пообіцяти дещо, - на мить відстороняюся, щоб зазирнути в улюблені очі. - Мені потрібно виїхати у справах і я не можу взяти тебе з собою. Будеш сидіти в номері і... читати щоденник. Обіцяєш?

- Нарешті! Ти не повіриш, тільки про це й мрію.

- Ось бачиш! Я тільки й думаю про твоє благополуччя.

- Ти красуня!

Ловлю на собі її погляд переповнений вдячністю.

- Отже, домовилися?

- Так точно, мій повелитель.

- Ти обіцяєш мені не виходити з номера до мого повернення?

- Обіцяю.

- Обіцяєш зачинитися на всі замки і не висовуватися з номера?