Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

Флоріан прокидається з холодними ногами. Під ним — холодна підлога. Над ним — стеля. Не дивно, що він так змерз. Доводиться збирати останні сили, щоб дійти до кімнати та впасти на ліжко, завернувшись в ковдру. У голові досі паморочиться.

Він раптом розплющує очі з жахливим розумінням, що в нього ще стільки справ перед тим, як члени соціального бюро прийдуть за ним. Він не буде ховатися, але не буде втрачати час на те, щоб валятися в ліжку. Тепер ні. За його підрахунками, він має ще тридцять шість годин, які має витратити з користю.

Флоріан робить спробу встати з ліжка, але тіло його не слухає. Він не ворушиться. В’ялими руками він натягує на себе ковдру та закручується в кокон, аби хоч трошки зігрітися.

Чому у кімнаті так холодно?

Він тремтить. Зуби тремтять, не потрапляючи один на одний. Слабкий, він згортається під ковдрою.

Флоріан чує шелест. Сплески води. Вітер, як він торкається гілля й змушує ніби танцювати. Як він підганяє море, щоб те швидше торкалося берега й відпливало назад набратися сили для наступної хвилі. Хлопцеві здається, що він знаходиться під товщею води — чує і відчуває все, але водночас і нічого, і це змушує його мозок працювати. Він всотує прохолодне повітря, від якого легені на наступному вдихові застигають. Замерзають. І тим не менш, продовжують працювати далі.

Потім його починає трусити. Флоріан невправно хапається за ковдру тільки для того, щоб зрозуміти, що руки його не слухають. Вони слабкі і в'ялі. Він не може зрозуміти, скільки минуло часу — тремтіння продовжується, поки раптом кінцівки не падають на ліжко, і він більше не має сил поворухнутися. Серце холоне, здається, морозний вітер торкається і його. Мабуть, саме так воно відчувалося б, якби серце не було захищене грудиною.

Він заплющує очі, подумки поринає в теплу товщу води.

Флоріан обирає залишитися там.