Читати книгу - "Дотик"

— Мені здається, що вона просто спить, — обережно мовила Рубі, поглянувши спочатку на акушерку, а потім — на нерухоме тіло Елізабет.

— Мені теж. Але будьте напоготові, Рубі.

— Елізабет більше не повинна мати дітей, — твердо заявила Рубі.

— Саме так.

— Маргарет, ви — жінка з великим життєвим досвідом, еге ж? — спитала Рубі, намагаючись зробити так, щоб запитання прозвучало необразливо. — Тобто свого часу ви багато бачили і пережили, просто не могли не бачити і не пережити.

— Ой, Рубі. Саме так воно й було. Інколи мені здається, що я бачила аж надто багато.

— Я теж, до речі.

Зробивши перший хід, Рубі замовкла і сиділа непорушно, прикусивши губу.

— Запевняю вас — що б ви не сказали, це не зможе мене образити чи шокувати, Рубі, — лагідно мовила леді Вайлер.

— Та ні, це — не про мене, — поспішила запевнити її Рубі, пригадавши, що шокувати співрозмовників — то її царина. — Це стосується Елізабет.

— Тоді скажіть мені.

— Я… про секс… — випалила Рубі.

— Ви хочете спитати, чи можна буде Елізабет займатися сексом?

— І так, і ні, — відказала Рубі, — але саме з цього місця і слід почати докладнішу розмову. Ми пересвідчилися, що Елізабет ризикує своїм життям, якщо завагітніє. Чи означає це, що їй узагалі протипоказане статеве життя?

Маргарет Вайлер зітхнула, насупилася і заплющила очі.

— Хотіла б я мати однозначну відповідь на це запитання, але я її не маю, Рубі. Якби вона мала впевненість, що статевий акт не спричиниться до зачаття, їй можна було б жити нормальним подружнім життям.

— О, тут я знаю всі подробиці! — мовила Рубі. — Я була хазяйкою борделю, і кому ж, як не мені, знати про всі ті хитрощі, на які ідуть жінки, щоб не завагітніти? Підмивання, правильно дібрані дні менструального циклу, виймання члена перед еякуляцією… Але в тім і біда, що інколи жоден з цих запобіжників не працює. Тоді тільки й залишається, що пити настоянку спориньї протягом шести тижнів і сподіватися, що вона справить належний ефект.

— Тоді ви вже маєте готову відповідь на СВОЄ запитання, еге ж? Найнадійніший засіб — це взагалі припинити статеві стосунки.

— От чорт! — мовила Рубі, розпрямляючи плечі. — Унизу чекає її чоловік. Що мені йому сказати?

— Скажіть, нехай почекає іще годину, — відповіла леді Вайлер. — Якщо за цей час стан Елізабет не погіршиться, можна буде сказати, що з нею все гаразд.

Проминула іще одна година, і лише тоді Рубі, тихенько постукавши у двері, увійшла до кімнати, оздобленої блякло-зеленим шотландським тартаном.

Александр сидів там, де й зазвичай, — біля великого вікна, яке виходило на місто Кінрос та гори вдалині. Ще не було поночі; хоч яким би важким не був стан Елізабет, останні дев’ять годин уже здавалися далекою вічністю, як зорі у телескопі. Книжка впала Александру на коліна, а на його обличчя впали останні промені призахідного сонця, що пробивалося крізь темні хмари, що виднілися на обрії. Коли вона постукала, він аж підстрибнув від несподіванки, а потім повернувся і незграбно звівся на ноги.

— Пологи пройшли нормально, і вона вижила, — тихо повідомила Рубі, беручи його за руку. — Небезпека іще не минула, але Маргарет і я твердо впевнені в тому, що з Елізабет усе гаразд. Ти — батько іще однієї дівчинки, мій любий.

Александр плюхнувся у крісло і обм’як. Рубі сіла на стілець напроти і спробувала посміхнутися. Александр неначе постарів, обличчя його посіріло, здавалося, попри всю свою силу та енергію він програв битву, зіштовхнувшись із сильнішим супротивником.

— Розщедрюйся, Александре, мені страх як хочеться викурити сигару та випити коньяку, — сказала вона. — Я не можу зачинити двері повністю, бо мене можуть викликати, але я можу курити й випивати, нашорошивши одне вухо.

— Звісно, моя любове. Ти ж знаєш, що ти — моя любов, — мовив він, дістаючи сигару і підкурюючи її для Рубі. — Дітей більше не повинно бути, — мовив він, підходячи до буфета і наливаючи два келихи коньяку. — Це ясно як день. Бідолашна Елізабет! Тільки тепер для неї настане спокійне життя. Мабуть, тепер вона почне втішатися ним. Бо в її ліжку більше не буде Александра, еге ж?

— Такою є загальна думка, — мовила Рубі, беручи келих з коньяком. Зробивши великий ковток, вона глибоко затягнулася сигарою. — Господи, як гарно! Мені більше не доведеться все це переживати знову. Твоя дружина страшенно страждала під час вагітності, але народила досить безболісно. Дивно, еге ж? Це важко збагнути, коли не маєш власної дитини. Хоча Лі я народила досить легко.

— Йому зараз… скільки йому зараз? Дванадцять? Тринадцять?

— Не з’їжджай з теми, Александре. Шостого червня йому виповниться тринадцять. Зимова дитина за австралійськими стандартами. Восени легко зносити вагітність, хоча в Гілл-Енді було досить жарко.

— Він буде моїм основним наступником, — мовив Александр, відсьорбнувши коньяку.

— Александре! — підскочила Рубі. — У тебе вже ж є двоє наступниць!

— Так, але дівчата. Які, за словами Чарльза, зможуть залучити до моєї родини хлопців, набагато кращих за тих, якими могли виявитися мої власні сини. Хлопців, які навіть зможуть виявити бажання змінити свої прізвища на Кінрос. Але в глибині душі я завжди знав, що твій хлопець стане для мене кимось більшим, аніж просто сином моєї коханки.

— А на чиїй конячці він поїде? — різко спитала Рубі.

— Прошу?

— Та то я просто так, — відвернулася Рубі. — Я кохаю тебе, Александре, і завжди кохатиму. Однак нам не слід вести таку розмову, коли твоя дружина знаходиться межи життям та смертю. Це… це негарно.

— Я не згоден. І, гадаю, Елізабет теж не буде згодна. Ми всі визнали, що моє одруження стало помилкою, але ця помилка сталася через мене. Я винуватий, і більше ніхто. Я хотів показати двом страшним дідуганам, що Александр Кінрос — цар усього світу. — Він посміхнувся, і раптом на його обличчі з’явився умиротворений вираз. — Але хоч яким би нещастям не став мій шлюб, я певен, що врятував Елізабет від іще більшого нещастя, яке спіткало б її у шотландському Кінросі. Вона б цього не зрозуміла і не зрозуміє, але це правда. Тепер, коли я більше ніколи не прийду до її ліжка, їй стане краще. Я виказуватиму їй усі почесті та повагу, але моє серце належить тобі.

— А хто така, — спитала Рубі, скориставшись можливістю, — хто така Онорія Браун?

Він спочатку розгубився і на мить спантеличився, а потім розсміявся.

— Моя перша в житті жінка. Вона мала у своему володінні сто акрів доброї сільськогосподарської землі у штаті Індіана; вона