Читати книгу - "Дотик"

пустила мене переночувати. Її чоловік загинув у американській громадянській війні. Вона віддала мені не лише себе, вона віддала б мені все, що мала, якби я залишився і одружився з нею та почав обробляти її землю. Я взяв те, що мені було потрібно, — її тіло, але від решти відмовився. — Александр зітхнув і заплющив очі. — Відтоді я не змінився, Рубі. І навряд чи змінюся. Я сказав їй, що моє призначення в житті — не фермерство. І поїхав уранці геть зі своїми п’ятдесятьма п’ятьма фунтами золота.

Зелені очі Рубі заблищали слізьми.

— Александре, Александре! Якого ж болю ти собі завдав! — скрикнула вона. — А якого болю ти завдаєш своїм жінкам! І що ж з нею сталося?

— І гадки не маю. — Він поставив на стіл порожній келих. — Мені можна побачити мою новонароджену доньку?

— Звісно ж, — відповіла Рубі, зморено спинаючись на ноги. — Мушу попередити тебе, що Елізабет не знає про твою присутність. Дитина народилася швидко і кольором чимось нагадувала свою матір під час пологів — така ж синьо-чорна. Нам з Маргарет Вайлер знадобилося аж п’ять хвилин, щоб оживити її і змусити зробити вдих. Дівчинка народилася на цілий місяць раніше, і тому вона дуже маленька й слабка.

— Вона помре?

— Не думаю, але їй буде далеко до Нелл.

— І більше ніяких статевих стосунків з Елізабет?

— Так каже леді Вайлер. Ризик завагітніти надто високий.

— Так, занадто високий. Мені доведеться обмежитися двома доньками, — мовив Александр.

— Нелл дуже здібна, ти ж знаєш.

— Так, знаю. Але вона має нахил до живих істот.

Рубі повільно ступала угору східцями.

— У п’ятнадцять місяців після народження — дуже дивно, що дитина взагалі виявляє якусь схильність. Утім, Лі був теж чимось схожий у цьому сенсі, якщо пригадати. Але, на мою думку, це означає лише одне — ранній, не по літах, розвиток — як і Лі. А яка схильність проявиться у неї пізніше — цього не знає ніхто. Діти такі непостійні; вони часто піддаються нападам ентузіазму, які спалахують і швидко гаснуть.

— Я хочу, щоб вона вийшла заміж за Лі, — сказав Александр.

Рубі, яка вже стояла біля дверей до кімнати Елізабет, аж підскочила від несподіванки. Швидко обернувшись, вона вчепилася руками у волосся Александра так міцно, що той аж скривився від болю.

— Слухай сюди, Александре Кінрос! — просичала вона. — Я цього не потерплю! Щоб я цього більше не чула — ніколи! Ти не можеш планувати людські життя, наче це шахти чи залізниці! Не чіпай мого сина та свою доньку! Нехай вони самі шукають собі супутників у житті!

Замість відповідати він розчинив двері й увійшов до кімнати.

Елізабет уже прийшла до тями; вона повернулася на подушці і, посміхнувшись, поглянула на них.

— Я знову вижила, — сказала вона. — Гадала, що цього разу неодмінно настане кінець, але він не настав. Маргарет каже, що у нас знову дівчинка, Александре.

Він нахилився і ніжно поцілував її в лоба, а потім взяв за руку.

— Я знаю, моя люба, мені Рубі вже сказала. Це прекрасно. Ти достатньо гарно почуваєшся, щоб придумати для неї ім’я?

Елізабет злегка нахмурилася і беззвучно поворушила губами.

— Ім’я… — замислено мовила вона. — Якось нічого не спадає на думку.

— Тоді давай пізніше придумаємо.

— Ні, давай зараз. Скажи мені якесь ім’я.

— А як стосовно Кетрін? Чи Джанет? Елізабет — на твою честь? Анна? Марія? Флора?

— Анна, — із задоволенням повторила Елізабет. — Так, мені подобається Анна. — Вона піднесла його руку до своєї щоки. — Боюся, нам знову доведеться шукати годувальницю. Здається, у мене й цього разу немає молока.

— Місіс Самерс декого знайшла, наскільки мені відомо, — мовив Александр, повільно й лагідно виймаючи свою руку; її рука була схожа на пазури хижака. — Це ірландка на ім’я Бідді Келлі. Її дитина померла позавчора від крупу, і ця жінка сказала місіс Самерс, що годуватиме нашу дитину, якщо у неї буде молоко. Так домовлятися з нею, Елізабет? Чи мені попрохати Суня, щоб він знайшов китаянку?

— Ні, нехай буде Бідді Келлі. Вона мене влаштовує.

Але Рубі нахмурилася: Меґґі Самерс знайшла-таки хитрий спосіб повернутися до центру подій. Ця Бідді Келлі явно була якоюсь її подругою з церковної католицької общини, яка розноситиме плітками все, що тут підслухає. Шпигунка в будинку принаймні на шість місяців! Багато спілкування, багато таємниць, що повідомляються пошепки… те, про що і досі не знає містечко Кінрос, воно невдовзі дізнається.

Розділ 6

Відкриття

Якщо раніше Джейд марно благала іще перед народженням Нелл, щоб її зробили нянькою, то з появою малятка Анни її найзаповітніша мрія нарешті здійснилася. Бідді Келлі вправно виконувала свій обов’язок і добре няньчила та годувала немовля впродовж семи місяців, після чого Анну перевели на коров’яче молоко — без будь-яких побічних ефектів. Це стало певним розчаруванням для місіс Самерс, яка втратила свою подружку, але Джейд і Рубі відчули величезне полегшення. Рубі була задоволена з того, що економка позбулася основного джерела внутрішньої інформації, але емоції, що їх пережила Рубі, не можна було порівняти з тим, що відчувала Джейд. Тепер Анна повністю була під її опікою.

Елізабет видужувала повільно, але без рецидивів; на той час, коли її другій доньці виповнилося півроку, вона вже була спроможною поводитися, як здорова молода дівчина. Уроки гри на фортепіано були поновлені, вона ходила на прогулянки до Кінроса, а Александр знайшов надійного чоловіка, який навчив її їздити верхи та керувати елегантним візком, запряженим двома жвавими та міцними конячками, їй також дісталася біла арабська кобила з хвилястою гривою і пишним хвостом. Елізабет назвала її Кристал, їй подобалося подовгу доглядати за нею і чистити, тож шкіра конячки стала гладенькою та блискучою, як атлас. Елізабет могла проводити години поспіль у конюшні, доглядаючи за своєю конякою, зате у неї завжди бракувало часу на спілкування з Анною. Значною мірою таке нехтування пояснювалося ревнивістю Джейд, бо їй мати дитини вбачалася чимось на кшталт суперниці. Однак Елізабет була достатньо щирою перед собою, щоб визнати, що такий стан справ з вихованням Анни її цілком влаштовує.

Александр наказав продовжити асфальтову дорогу аж до Кінроса; хоча вона й петляла та звивалася цілих п’ять миль, аж поки не добігала міста, це звільнило Елізабет від необхідності користуватися вагонеткою. Для того щоб скористатися вагонеткою, їй доводилося ставити до відома пані Самерс або когось із її насуплених лакеїв, що вагонетку слід доставити від копрів до будинку. А для того щоб виїхати на коні чи на возику, треба було лише спитатися в