Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мати все 📚 - Українською

Читати книгу - "Мати все"

399
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мати все" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 87
Перейти на сторінку:
чогось знітилася, слухняно полізла за гаманцем… і раптом швидко повернула до фунікулера, ніби – сонце з хмар, ніби побачила – де на неї вже зачекалися.

«Тільки б він нікуди не зник! – захвилювалася. – Тільки б не зник!»

У подільському провулку в чорному пластиковому мішку просто на кучугурі сидів волоцюга. Примітив Ліду ще здалеку.

– А-а… Ліда.

– Хіба я казала, як мене звати? – підбігла, зашарілася. – А ти як? Я раптом злякалася, що замерз у смерть. Грошей треба?

– Давай, – усміхнувся. Виліз із мішка, на ноги зіп’явся, запнув на грудях добротне суконне пальто. Показав на нього. – А я собі у секонді пальта купив. На твої гроші.

– Не пропив?

– Обіжаєш!

– А як тебе звати? Я… вибач, що не спитала.

– Марк.

– Марк?

– Слухай, Лідо. У нас мовчазна згода: ти даєш гроші – я тебе слухаю. Тому не треба так дивуватися: у мене немає грошей тобі дати, щоб ти вислухала мої одкровення.

– Марк… Треба ж! Я можу безплатно.

– Я теж! Давай уже! Розповідай, що там у тебе знову трапилося.

– У мене? Нічого! У мене все налагоджується. А ходімо до тої батареї. Щурів-котожерів порозганяємо.

– Не можу. Маю бути тут.

– Навіщо?

– Закони реклами.

– Дурня!

– Технологія. Спершу людина бачить товар, за другим разом переконується, що він нікуди не зник і його легко знайти на тому самому місці, і тільки за третім тягнеться до гаманця. Ти ж знала, де мене знайти?

– Так. А нещодавно я навіть сподівалася від тебе допомоги. Одна дівчина… Їй потрібно було виїхати з міста, і я подумала, що ти міг би супроводжувати її.

– Я б не поїхав.

– Чому?

Чоловік усміхнувся, кивнув на чорний пластиковий мішок:

– А робоче місце?

Ліда збентежилася:

– Не розумію… Я б грошей дала, ти зміг би розпочати життя спочатку. Ти… Скільки тобі років, Марку?

– Двадцять сім.

– І мені, – вразилася. – Як же так? Ти… Чому?!

– Дивись не впади, Лідо. Давай уже свої гроші і коти звідси! – Марк загорнувся у чорний пластиковий мішок, упав на сніг.

– Дам грошей! Дам! А ти скажи чому?…

– От тільки без пафосу. Я тут не назавжди.

– Хіба?

– А ти думала!

– То чого чекаєш? Грошей немає?

– Для нового життя не гроші потрібні.

– А що?

– Поштовх… Хвиля…

Ліда безпорадно озирнулася, ніби її саму зараз накриє, нахилилася до Марка:

– Отут ти і подохнеш, чоловіче із дивним іменем Марк! Маркам тут не місце. Як Платонам, Іоанам й Іаковам! Тут виживають Сашки. Або Серьожки! А ти помреш на цій кучугурі! Прощавай!

– А гроші?!

– Пішов ти! – вона вже бігла геть.

– Ти невідверта! Невідверта і через те нещасна! – закричав услід.

Ліда зупинилася так різко, ніби наштовхнулася на стіну. Озирнулася, почервоніла до скронь. Похапцем дістала з гаманця дві по двісті гривень, поклала біля чорного мішка, прошепотіла зацьковано:

– Дякую, Марку… Ти ж… не зникай… Технологія…

Стас Скакун камінь за пазухою не носив. У Дезінфікатора принцип простий: що на душі – те й на язиці. У недвозначних, звісно, ситуаціях, коли на слово не відповідали агресією. Та що робити, коли в душі каламуть? За два місяці після пригоди в лісовому готелі ясності не додалося. Стас насторожено прислухався до себе. Дивувався без міри. Особливо, коли на старий новий рік завалив Ліду просто на підлогу у ванній кімнаті, бо жадання забродило всередині і вистрілило, як шампанське вино. «Я хочу її! – усвідомлював ошелешено. – Як?! Після її зради я хочу її?! Після того лисого виродка… Треба буде обов’язково вирахувати його адресу й підпалити йому двері. Козел, хай би його чорти!.. І та училка! Так мене підставили…» Стас згадував, хто підставив саму Ліду, кривився: така халепа вийшла, ще й грошей до фіга за ту халепу виклав! – спробував налаштуватися на позитив і конструктив, і вкупі вони врешті привели Дезінфікатора до парадоксального висновку: треба зробити дружині неймовірний подарунок і тим поставити крапку в новорічних жахах. Тим більше, вона вже сказала головне: «Не покидай мене…» Тим більше – скоро Восьме березня. Прекрасний привід!

Думка ця так запала Дезінфікатору в душу, що він одразу ж узявся мізкувати – який би сюрприз дружині зробити. І – отака дурня! – все подумки до лисого свінґера повертався. Сюрприз? Ну, приміром, заманити лисого до них із Лідою додому, зв’язати, накрити якоюсь ряднинкою, а коли Ліда повернеться, ряднинку скинути і хай буцає його ногами, аж поки не захекається. Чи піти у нічний клуб! На садо-мазо-шоу! І щоби голі дівки там привселюдно так підло над лисим знущалися, що навіть самі від співчуття до нього плакали б. А чи просто: йдуть вони з Лідою вулицею, а повз них на машині лисий їде, раптом машина його глухне, лисий виходить – бац! І вже не стоїть. Лежить. А той водила, що його збив, повз них із Лідою проїжджає і Стасові підмигує, мовляв – братан, як я його?! І нема виродка. А чи купити, приміром, Ліді сто двадцять п’ять криваво-червоних троянд, покласти їх на стіл і власними руками всі до одної колючки обірвати, скласти їх гіркою і поклястися, що оце скільки колючок – стільки разів лисий пошкодує, що зґвалтував Стасову дружину.

«Ну… Квіти точно треба купити», – подумки означив програму мінімум на сьоме число. Уже зібрався їхати з дому, та Ліда раптом:

– Стасе, можна я сьогодні «тойоту» візьму?

– Навіщо?

– До пацієнта треба… За місто.

– За місто? Лідо! Звідколи лікарі вашої клініки їздять до пацієнтів додому?

– Практично ніколи. Виняткова ситуація. Мені треба… – Так непевно, що Стас аж насупився підозріло: «Ой брешеш, Лідо… Щось тут не те. У клініці службові автівки є».

– Ну добре. Бери.

Стас проводив Ліду, викликав таксі, та, коли сів у салон, щоб їхати на склади у Вишгород, раптом сказав:

– На Троєщину!

За квартал від батьківського дому попросив зупинити, пішов до галасливих бабів – упереміж із кавказцями продавали квіти, ховали їх від морозу у великі короби, обтягнуті плівкою. Усередині свічка горить – заупокійне видовище.

– Почім нині? – Показав на троянди.

– Двадцятка!

– Круто!

– А мороз! Мороз! Ніяк та весна не прийде! Двадцятка! – торохтіла молодичка в лижному костюмі.

– П’ять троянд! Сам виберу! – Стас простягнув лижниці сто гривень, заходився перебирати квіти. «Мама зрадіє», – подумав.

Стасова мама не чекала на сина.

– І з квітами? Синочок… Згадав-таки про матір!

Стас раптом відчув себе малим і безпорадним. Як у далекому дитинстві, коли точно знаєш, що винуватий, а пояснювати – зайве, однаково ніхто не зрозуміє.

– Завтра свято. Хочу тебе сьогодні привітати, мамо. А що, як завтра не зможу заїхати.

1 ... 65 66 67 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мати все», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мати все"