Читати книгу - "Посмертні записки Браса Кубаса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Врешті-решт ніч — гарна порадниця, вона мені підказала, що було б нечемно не виконати побажання моєї колишньої дами серця.
— Термін дії векселів закінчився, треба по них платити, — сказав я, підіймаючись з місця.
Після обіду я поїхав до дони Пласіди. Що я побачив, то це висохлий скелет, загорнутий у лахміття на старих смердючих нарах. Я дав їй трохи грошей. Наступного дня я прийшов, щоб перевезти її в богадільню, де вона десь за тиждень померла. Я трохи збрехав: одного ранку вона просто не прокинулась, пішла з життя непомітно, так само як і ввійшла в нього. Я знову запитав самого себе, як це я зробив у розділі LXXV, чи задля такого життя єпархіальний паламар і кондитерка привели на світ дону Пласіду, коли вони в один прекрасний момент відчули взаємний потяг. Проте мені одразу ж спало на думку й інше. Якби не дона Пласіда, напевне, мій роман з Віржилією не тривав би так довго, він скінчився б саме в момент найбільшого спалаху почуттів. Ось так, цьому саме й була користь від життя дони Пласіди. Відносна користь, я згоден. Але, чорт забирай, що в цьому світі не відносне?
Розділ CXLV. Так завжди буваєЩодо п’яти мільйонів рейсів, не варто й розповідати, як якийсь муляр, що мешкав по сусідству, прикинувся, що він закохався в дону Пласіду, йому вдалося пробудити в ній почуття, а може, марнославство, і вона вийшла за нього заміж. Через кілька місяців він вигадав якусь справу, продав акції, куплені за її гроші, і втік з грошима. Не варто уваги. Це такий же випадок, як з двома псами, філософськи осмислений Кінкасом Борбою. Просто повторення минулого розділу.
Розділ CXLVI. ПрограмаТерміново треба було заснувати газету. Я сформулював програмний текст на засадах гуманітизму, який я збирався впровадити в політичне життя. Оскільки Кінкас Борба ще не опублікував своєї книги (він її удосконалював рік за роком), ми домовились не посилатися на неї. Він вимагав лише декларації, написаної мною власноруч, із застереженням його прав щодо застосування деяких нових принципів до політики та зі вказівкою, що вони були запозичені з його ще неопублікованої книги.
Це була просто ягідка, а не програма; в ній обіцялось вилікувати суспільство, усунути будь-які зловживання, захистити принципи свободи і безпеки, містився заклик до розвитку торгівлі та праці. У ній були посилання на Франсуа Гізо[76] та Ледрю-Роллена[77] і закінчувалась програма таким застереженням, котре, на думку Кінкаса Борби, було дріб’язковим і містечковим: «Нова доктрина, якій ми слідуємо, невідворотно має скинути теперішній уряд». Я визнаю, що за політичних обставин того моменту програма мені видалась просто шедевральною. Погроза скинути уряд, яку Кінкас Борба вважав дріб’язковою, як я йому довів, була просякнута найчистішим Гуманітизмом, що згодом він таки визнав. Таким чином, оскільки Гуманітизм не виключав нічого, від наполеонівських війн до буцання цапів, всі, згідно з нашою доктриною, були однаковою мірою величними, за винятком того, що солдати Наполеона знали, що можуть загинути, чого не усвідомлюють, очевидно, цапи. Іншими словами, я не робив нічого такого, окрім застосування філософської доктрини до конкретних обставин: Гуманітас хотіла усунути Гуманітас задля втіхи Гуманітас.
— Ти — мій улюблений друг, мій халіф! — вигукнув Кінкас Борба, і в його голосі звучала ніжність, якої до тих пір я не чув. — Я можу сказати, як пророк Мухамед: «Навіть якщо проти мене постане сонце й місяць, я не зречуся моїх переконань». Повір мені, мій любий Брасе Кубасе, що в цьому є вічна істина, яка існувала до створення світу й існуватиме після плину віків.
Розділ CXLVII. ОчманінняНевдовзі я відправив до друкарні коротке повідомлення, у якому повідомляв, що, ймовірно, через кілька тижнів почну випуск опозиційної газети, редактором якої буде доктор Брас Кубас. Кінкас Борба, коли я йому прочитав, взяв ручку й зі справжнім братерським Гуманітизмом додав моє ім’я у наступну фразу: «Один зі славетних представників Палати депутатів попереднього скликання».
Наступного дня до мене в дім завітав Котрін. Він був трохи не в собі, хоча й робив вигляд, ніби спокійний і навіть веселий. Він прочитав новину в газеті і вважав, що я мусив, як друг і як родич, відмовитися від такої ідеї. То була помилка, фатальна помилка. Він вказав на те, що я себе ставлю у складну ситуацію і певним чином просто заблокую для себе двері в парламент. Уряд йому видавався дуже успішним, і хоча я міг не розділяти його думки, проте все одно цей уряд ще протримається довго. А який я матиму зиск, налаштувавши його проти себе? Він же знав, що деякі з міністрів до мене ставились дуже тепло, не може бути, щоб якась непевна і... Я його перервав на цьому місці, аби сказати, що я довго думав перед тим, як зробити такий крок, і тепер уже не міг відступити.
— Це просто очманіння, — повторював він. — Треба вам подумати ще трохи, і ви побачите, що це лиш очманіння.
Те ж саме увечері мені сказала Сабіна, коли я побачив її в театрі. Вона лишила доньку в ложі з Котріном і повела мене в коридор.
— Братику, що це ти таке робиш? — запитала вона, геть стурбована. — Що за ідея виступати проти уряду, без будь-якої потреби, коли ти міг би...
Я їй пояснив, що мені нецікаво просити крісло в парламенті, як милостиню, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посмертні записки Браса Кубаса», після закриття браузера.