Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"

— Погода паскудна, курдон...— Виправдовуючись, звертається до Агнешки коваль,— кістки ломить, в горлі дере...

— І чого це ти, Семене, прийшов без гітари,— бідкається Павлинка.

— Сюди б краще Прокопову гармошку.

— Е, є тут до чого пригравати,— буркає Прокіп.

— Ну, то ввімкни радіо," Павлинко,— зібравши останні зусилля своєї енергійності, пропонує Агнешка.— Може, хтось потанцює.

— Під радіо не можна танцювати,— твердо запевняє Пеля й повертає до Агнешки закинуту назад голову, мовби готуючись до сварки.

— Не вмикайте, серденько, не вмикайте,— прохає стара Лопеньчиха, якось збагнувши, про що мова.— Мені відразу ж починає боліти голова від нього. Хоч і недочуваю, а болить.

Агнешці вже несила зносити цей настрій, це загальне осовіння. А тут ще хтось візьме та й глипне на неї очима, мовляв, панянко, ти мудрагеля, а не кума. Десь там лишилася по гостинах пляшка вермуту, настояного на зіллі. Стах говорив не раз, що це лікувальний напій, єдиний з усіх нешкідливий. Де ти така виховалася, сміявся, що й краплини боїшся, це ж ненормальне щось. Потім, правда, вже не дивувався, бо знав її звичай. Агнешка ще вагається, обдумує й нарешті торкає Семена, щоб прихилився до неї. Шепче йому у вухо, де саме шукати. І Семен виходить.

— Їжте, гостоньки, їжте,— припрошує Павлинка,— не гордуйте.

Але Януарій обриває її, сердитий:

— Дала б чогось випити, а то люди давляться.

— Може, тобі ще трохи м’яса покласти? — не розчула вона.— І компот зараз подам.

— Компот!..

Задумався Януарій, насуплено й невдоволено. Ненадовго.

— Пащуче! Жераре! — підкликає він стиха, подаючи якісь знаки. Ті підморгують — зрозуміло. Зависляк з кімнати вислизає в сіни. За ним по хвилі подибав Пащук. Коваль трохи перечекав, потім прудко зірвався з місця, наче щойно пригадав собі щось дуже важливе. Протискаючись повз Макса, штурхає його в спину й коротким помахом руки показує: не всі разом. Макс передає наказ, той товаришам, однак всі троє сидять байдуже, спокійно.

— Як там батькові? Вже легше? — заговорила Агнешка до Кондерівни.

— Дякую. Вчора вже вставали.

— А ви не боялися йти до нас? — прилучається до розмови Пеля.

— Мелеш таке щось. Ніби ти не сестра! — обурюється Юр.— Що, ми йшли до чужих?

— Нам Павлинка розповіла, як тут сьогодні буде,— пояснює Ганна,— отож і не боїмося.

— Але ж Ромко налякався, ви вже не кажіть,— дражниться Пеля.

— Те відаєш, що сама обідаєш,— боронить майбутнього швагра Юр.— Ромко не боязливий, але пам’яткий.

— Всі помиряться,— тамує суперечку Агнешка,— на вашому весіллі.

— Ми хотіли б одразу ж після посту, еге ж, Юре? — зізнається Ганна, неждано червоніючи нараз аж до вух.

Януарій, Пащук і коваль вертають з сіней. Вираз облич якийсь непевний, хода трохи розгойдана. І вже навіть не сідають на свої місця, а вмощуються на ближчих, бо якраз троє рибалок-приятелів виходять. Певне, на свіже повітря, до дровітні, нічого дивного. А де ж це дівся Семен? Треба ж поколисати Гельцю, бо прокинеться; добре й так, що до цих пір спить. Біля неї Пащучка, вишиване покривальце підіймає з коляски, на обидва боки перекидає, дивується.

— Гляньте-но, люди, яке гарне.

— Від куми,— повідомляє Павлинка радо.

— Певно, фабричне? — здогадується Коздроньова.

— Ні. Я сама вишила. Хочете, й вас навчу.

— Пані, золотко моє! — обіймає її Павлинка.

Кум Лопень стовбурчить вуса, супиться.

— Ми всі тут побабіємо коло вас!

Вчасно з’являється Семен, подає Агнешці пляшку. Чоловіки відразу ж заворушилися.

— Віват, кумо!

— Віват, Семене!

— Оженися, Семене, бо дуже ти добрий!

— Дітей любиш...

І справді Семен знову сідає до Гельці, поки Павлинка вносить чарки.

— Я помітила,— заговорила Агнешка, передаючи пляшку Завислякові,— що такі хрестини не по вас. Я це розумію. Не одразу ж Краків збудували. Отож, будьте ласкаві, пригощайтеся вином. У твої руки, Павлинко! У ваші руки, куме!

Але й тепер щось зашкребло в горлі й голос це той, бо помітила, що запал присутніх пригаснув. Жінки чогось зволікають, чоловіки дуже вже якісь поважні, мовчки підставляють чарки Завислякові. Нарешті всі підводяться з місць, знесмілені й непевні. Агнешка підносить свою чарку, наповнену до половини.

— Я хотіла б, мої дорогі, від щирого серця хотіла б...

Її мову раптом перебиває буйний гармидер, що вривається до кімнати з кухні. Загальний крик змішується з гуркотом перекинутих стільців і дзенькотом скла. До кімнати вбігає Елька й ще з порога кричить:

— Мамо, б’ються!

— Матінко божа!

Павлинка спішить до кухні, за нею Агнешка. Побачивши їх, розперезана компанія трохи вгамовується. Мундек Варденьга і ще якийсь молодик, відтягнуті дорослими в різні боки, збирають