Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лицедії, Сомерсет Вільям Моем 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

786
0
28.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лицедії" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 79
Перейти на сторінку:
Ох, Майкле, я певна, що, маючи твій досвід і вміння, можна зробити з неї чудову актрису. Треба тільки захотіти.

— В тому-то й річ, що вона дуже тупа у навчанні. Я детально пояснюю їй і показую, як вимовляти ту чи іншу фразу, а вона все одно вимовляє її на свій лад. Віриш, мені іноді здається, що вона вважає, ніби розуміється на цьому краще за мене.

— Вона боїться тебе. Коли ти наказуєш їй щось зробити, вона від хвилювання втрачає контроль над собою.

— О боже, та ніхто з режисерів так не панькається з акторами, як я. Я ні разу й голосу не підвищив, працюючи з нею.

Джулія ласкаво всміхнулася йому.

— Невже ти хочеш, щоб я повірила, ніби ти й справді не знаєш, чому вона так поводиться?

Майкл здивовано глянув на неї.

— Не знаю. А чому?

— Ах, облиш, любий. Невже ти не помітив, що вона безтямно закохана в тебе?

— В мене? Але ж вона — наречена Тома. Ні, це дурниці. Тобі завжди ввижаються якісь химери.

— Та це ж видно геть усім. Зрештою, Евіс не перша дівчина, зачарована твоєю фатальною вродою, і, сподіваюсь, не остання.

— Бог мені свідок, що я не хочу ставати Томові поперек дороги.

— Ну, твоєї вини тут немає.

— І що ж ти радиш мені зробити?

— На мою думку, ти перш за все мусиш бути лагідний з нею. Сердешна Евіс дуже молода і потребує зараз просто дружньої допомоги. Якби ти кілька разів порепетирував з нею наодинці, то, я певна, це дало б прекрасні результати. І потім, чому ти не запросиш її коли-небудь пообідати з тобою і не побалакаєш в неофіційній обстановці?

Джулія побачила, як заблищали Майклові очі, коли він почув ці слова, як ледь помітно всміхнулися його губи.

— Звичайно, найголовніше для нас — це добитися того, щоб актори якнайкраще виконували свої ролі.

— Я розумію, що це марудне діло, але заради вистави тобі, гадаю, слід було б піти на таку жертву.

— Ти ж знаєш, Джуліє, що я ніколи не дозволив би собі скривдити тебе. Тобто я хочу сказати, що, може, краще вигнати цю Евіс і взяти когось іншого замість неї?

— Ні, на мою думку, це була б велика помилка. Я певна, що коли ти трохи поморочишся з нею, вона гратиме просто блискуче.

Майкл кілька разів пройшовся по кімнаті. Здавалося, він обмірковує цю пропозицію.

— Що ж, очевидно, основне моє завдання і справді полягає в тому, щоб примусити кожного члена трупи грати якомога краще. І щоб цього добитися, треба знайти для кожного індивідуальний підхід…

Він випнув підборіддя і втягнув живіт, випростав плечі. Джулія зрозуміла, що Евіс Крічтон залишиться в театрі.

І справді, наступного дня на репетиції Майкл одвів дівчину вбік і довго щось їй говорив. Джулія раз по раз непомітно зиркала на них. Майклові жести точно передавали зміст його слів. Незабаром Евіс усміхнулася й кивнула головою. Це означало, що він запросив її до ресторану. Цілком задоволена, Джулія знову поринула в свою роль.

XXVII

Репетиції тривали вже третій тиждень, коли Роджер повернувся з Австрії. Він вирішив день-два провести в Лондоні, а потім поїхати в Шотландію, до своїх друзів. У день його приїзду Майкл зранку був зайнятий у театрі, і Джулія зустрічала його сама. Коли вона почала одягатися, щоб поїхати на вокзал, Іві, чмихаючи, як завжди, сказала їй, що вона так старанно чепуриться, наче збирається на побачення з нареченим. Джулія хотіла, щоб Роджер пишався нею; походжаючи по перону в літньому платтячку, вона й справді мала вигляд молодої, гарної дівчини. Здавалось, вона зовсім не помічає зацікавлених поглядів чоловіків. Втім, це тільки так здавалось…

Роджер провів місяць на Карінтійських озерах і дуже засмаг, але прищики з його лиця так і не зійшли; крім того, він трохи схуд. Джулія радісно обняла його й поцілувала. Він злегка усміхався.

По обіді Джулія спитала його, чи не хоче він піти в театр або в кіно, та він відповів, що воліє побути вдома.

— От і гаразд, — сказала вона, — посидимо з тобою, побалакаємо.

Незабаром Роджер мав вступати до Кембріджу, отже, йому час уже було вирішити, ким він хоче стати. Майкл побоювався, що в університеті Роджер пробайдикує всі роки, а потім працюватиме клерком у якійсь конторі або, чого доброго, ще стане актором. Вважаючи, що Джулія тактовніша за нього й має більший вплив на сина, він попросив її змалювати Роджерові принади служби в Форін-офісі[37] й блискучі перспективи адвокатської кар’єри. Джулія вирішила, що їй це вдасться зробити. Під час обіду вона намагалася вивідати в Роджера хоч що-небудь про його перебування у Відні. Але він відповідав скупо й неохоче.

— Що робив? Те, що й усі. Відвідував пам’ятні місця, зубрив німецьку мову. Вештався по пивничках. Часто ходив в оперу.

«Цікаво, чи були в нього якісь любовні пригоди?» — подумала Джулія.

— Принаймні ти ж не заручився з якою-небудь віденською красунею?

Роджер уважно глянув на неї. Здавалося, він бачить, куди вона гне. Дивно: хоч він її син, вона не почувала себе вільно в його товаристві.

— Ні. В мене не вистачало часу для таких дурниць.

— Ну, а театри ти, напевно, обійшов усі.

— Та був у двох чи трьох.

— Бачив що-небудь таке, що могло б зацікавити мене?

— Одверто кажучи, я над цим не замислювався.

Відповідь його могла б і образити, але він сказав це, усміхаючись, і усмішка ця була дуже мила. Джулія в котрий уже раз подумала: як це могло статися, що він успадкував так мало вроди від Майкла й так мало її привабливості? В нього було гарне руде волосся, але світлі вії надавали його обличчю якогось бездумного виразу. І один тільки бог знає, звідки в нього така незграбна фігура. Йому минуло вісімнадцять, отож час уже було стати хоч трохи кращим. Він був якийсь апатичний, йому бракувало материної енергії. Джулія уявила собі, як жваво розповідала б вона про свої враження після шести місяців, прожитих у Відні. Боже, та навіть про відвідини матері й тітки в Сен-Мало вона так майстерно оповідала, що всі, хто слухав її, реготали до сліз і казали потім, що це справжня комедія, а Джулія в цей час думала, що багатьом драматургам така комедія навіть не снилася. І ось

1 ... 65 66 67 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицедії, Сомерсет Вільям Моем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"