Читати книгу - "Темний ліс"

Руйнівник підбадьорливо поклав руку Тейлорові на плече, й Тейлор знову відчув ці нотки співчуття ката до засудженого на страту. Цього разу його навіть наповнило відчуття вдячності за виявлену турботу.

— Не звинувачуйте себе. Ви зробили все, що від вас залежало, навіть більше. Ви залишитеся в історії. — Руйнівник випростався, його хворобливе бліде обличчя несподівано зарожевіло. Він простяг до Тейлора розкриті долоні: — Я скінчив, містере Тейлор, кличте своїх людей.

— Іди собі, — відповів Тейлор, не розплющуючи очей.

Коли Руйнівник уже відчинив двері, Тейлор все-таки не втримався й хрипко запитав:

— Припустимо, все, що ти зараз розповів, — правда. Що з цього?

Руйнівник обернувся:

— Абсолютно нічого, містере Тейлор. Господу байдуже, розгадав я ваш задум, чи ні.

* * *

Вислухавши розповідь Тейлора, Ло Цзі довго стояв мовчки.

Коли звичайна людина розмовляла з котримсь із цих обраних, вона завжди пам'ятала, що це Обернений і не варто сприймати його слова як щиру правду. Ці постійні обмеження й зауваги створювали комунікаційний бар'єр і заважали працювати продуктивно. Але під час спілкування двох Обернених між собою подібні застереження мали обидва, й це створювало додаткові бар'єри, число яких зростало у геометричній прогресії. Тож інформативність розмови зводилася до мінімуму, бо кожен співрозмовник приховував справжні значення слів і не виказував своїх думок стосовно предмету обговорення. Саме тому досі не було приватних комунікацій між Оберненими.

— І як ви оцінююте проведений Руйнівником аналіз? — поцікавився Ло Цзі лише для того, щоби порушити неприємну мовчанку, сам розуміючи, яке безглузде це запитання.

— Він усе розгадав правильно, — відповів Тейлор.

Ло Цзі вагався: продовжувати розмову, чи не варто. Що він міг запитати й що почути у відповідь? Вони обидва — Обернені.

— Я не зношу, коли заглядають мені у вічі. У поглядах дітей читається захоплення, у людей середнього віку — шанобливість, у старших — любов. Їхні очі ніби промовляють: «Подивіться, ось Обернений, він працює. Лише Провидінню відомо, чим він заклопотаний. Погляньте, який він молодець, як гарно він приховує свої наміри. Хіба зможе ворог розгадати його справжні задуми? Він один здатний врятувати світ. Яка велична у нього стратегія». О-о о, подумати тільки, що за бовдури!

Ло Цзі вирішив, що не варто відповідати, й просто мовчки посміхнувся Тейлору.

Блідий Тейлор теж глянув на нього з посмішкою, а далі зайшовся істеричним сміхом:

— Ха-ха-ха-ха, ви зараз посміхаєтеся фірмовою посмішкою Оберненого! Один Обернений посміхається іншому! Ви так само думаєте, що я зараз працюю, що начепив маску й граю роль, і далі рятуючи світ! Ха-ха-ха-ха, як ми тільки втрапили в цю ідіотську халепу?!

— Містере Тейлор, це дивне замкнуте коло, з якого нам ніколи не вирватися. — Ло Цзі тихо зітхнув.

Тейлор раптово перестав істерично реготати.

— Ніколи не вирватися? Ні, докторе Ло Цзі, вихід є, він насправді існує. І я зараз тут, щоб розповісти про цей вихід.

— Вам треба відпочити, залишайтеся на кілька днів, — запропонував Ло Цзі.

— Так, мені треба відпочити, — повільно кивнув Тейлор. — Докторе, тільки ми можемо зрозуміти біль, який відчуває кожен з нас. Саме тому я й приїхав до вас. — Він підняв очі й побачив, що сонце сіло й Едемський сад потроху вкривають сутінки. — Це справді райська місцина. Можна мені погуляти берегом озера в самоті?

— Ви вільні робити тут усе, що вам заманеться. Відпочивайте, а згодом я вас покличу до столу.

По тому, як Тейлор відійшов у бік озера, Ло Цзі сів і глибоко замислився.

Останні п'ять років він плив морем щастя, особливо після народження донечки, яка змусила його забути про все, що коїться у великому світі. Любов дружини й дитини кожної окремо й обох разом надихала й п'янила його. У тихій, спокійній родинній ізоляції він щодалі глибше поринав у ілюзію: зовнішній світ існує як сукупність елементарних часток, за квантовими законами — реальністю він стає лише після появи спостерігача.

Але нині мерзенний зовнішній світ раптово знову вигулькнув у його Едемському саду, добряче налякав і збив з пантелику. Більше несила було думати про щось інше, й думки знову повернулися до Тейлора. Його останні слова досі звучали у вухах, і Ло Цзі раз за разом подумки повторював це запитання: як Обернений зможе розірвати зачароване коло? Чим розімкнути міцні, мов крицеві кайдани, обмеження логічного мислення й висловлення думок? Ло Цзі раптово здригнувся, роззирнувся навсібіч, але озеро вже сховала пітьма, й Тейлора ніде не було видно.

Ло Цзі скочив і побіг до озера. Подумав був голосно закричати, але боявся налякати Чжуан Янь із дитиною. Він чимдуж мчав до озера, але чув лише власні кроки в тиші й темряві. Раптом у розмірений темп його бігу вклинився тихий звук.

Звук пострілу долетів від озера.

Ло Цзі повернувся до будинку пізно, коли дитина вже спала. Чжуан Янь пошепки запитала:

— Містер Тейлор поїхав?

— Так, він поїхав, — стомлено відповів Ло Цзі.

— Здається, йому зовсім непереливки. Куди важче, ніж тобі.

— Так. Це тому, що він обрав складніший шлях… Янь, ти останнім часом дивилася телевізор?

— Ні, не дивилися… — Чжуан Янь не продовжила, та Ло Цзі знав, що вона хотіла сказати: «Навколишній світ що не день стає огиднішим, і прірва між нашим світом і великим світом людей лише глибшає». І це вочевидь її турбувало. — Скажи, наше життя тут справді є частиною плану Оберненого? — так само щиро запитала вона, дивлячись Ло Цзі у вічі.

— Звичайно, а звідки подібні сумніви?

— Хіба ми можемо бути щасливі, коли цілий рід людський такий нещасний?

— Кохана, пам'ятаєш, що твоє завдання — бути щасливою, навіть якщо всі довкола нещасливі? Після народження дитини твоє щастя примножилося, і якщо ти залишатимешся щасливою, шанси на успіх плану Оберненого зростатимуть.

Чжуан Янь мовчки дивилася на Ло Цзі. Навички мімічної мови, яку вони вигадали п'ять років тому перед «Моною Лізою», за цей час значно вдосконалилися, й Ло Цзі багато чого прочитував у очах і серці дружини. Ось і тепер він без проблем зрозумів несказане:

Як я можу в це повірити?

Ло Цзі надовго замислився, а потім відповів:

— Янь, усе