Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сплячі красуні 📚 - Українською

Читати книгу - "Сплячі красуні"

367
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сплячі красуні" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 222
Перейти на сторінку:
робить з людиною подвійна зміна.

— Курва, — промовила Лемплі.

Джінет не могла цього почути крізь звуконепроникний бар’єр, але зрозуміла за порухом губ офіцерки.

Лемплі знову нахилилась до інтеркома.

— Розкажіть мені більше, утримувана. Переконайте мене.

— Я думаю, що це кожній подарує трішки надії. Дасть людям відчуття, що вони щось роблять. І додасть трохи часу на те, щоб цій пошесті минутися.

Погляд Ван знову метнувся вгору. Дискусія тривала ще певний час, зрештою перетворившись на переговори і насамкінець на план, але це був саме той момент, коли Джінет зрозуміла, що вона переконала офіцера Ваннесу Лемплі — неможливо було спростувати годинник.

2

Клінт і Котс знову залишилися в кабінеті самі, але спершу ніхто з них не говорив. Клінту повернулося рівне дихання, але серце досі гупало бам-бам-бам, і він згадав про тиск, критичний під час останнього медичного огляду (факт, яким він уник поділитися з Лайлою; навіщо її хвилювати, вона й так заклопотана донесхочу.)

— Дякую, — промовив він.

— За що?

— Прикрили мене.

Вона потерла собі очі кісточками пальців. Клінту вона нагадала дитину, яку привели додому після якихось задовгих гостин.

— Доку, я просто позбулася гнилого яблука в нашому кошику. Це необхідно було зробити, але я не збираюся позбуватися більше нікого, не тоді, коли мені й так не вистачає людей. Усі решта — поки що, як мінімум — залишаються на місці.

Клінт відкрив рота, щоб сказати: «Мені хотілося його вбити», але знову закрив.

— Я можу сказати… — рот Дженіс роззявився у щелеполомному позіханні, — що була дещо здивована. Ви поперли його, як той Халк Хоґан[175] в його зоряні часи на стероїдах.

Клінт похилив голову.

— Але, принаймні зараз, ви мені потрібні. Мій заступник знову пішов у самоволку, тож тепер ця робота на вас, доки не з’явиться Гікс.

— Я собі так уявляю: він поїхав додому перевірити, як там його дружина.

— Я теж так собі уявляю і, хоча ставлюся з розумінням, я цього не схвалюю. У нас тут утримуються під замком понад сто жінок, і саме ці жінки мусять бути для нас у пріоритеті. Мені не потрібно, щоб ви втрачали самовладання.

— Я не втрачаю.

— Сподіваюся, це правда. Я знаю, що у вас важке минуле — читала вашу особову справу — але там нічого нема про талант душити людей на смерть. Звичайно, дані з часів дитинства закриті.

Клінт змусив себе витримати погляд директорки.

— Так і є. Вони закриті.

— Скажіть мені, що те, що я бачила з Пітерзом, було аберацією.

— Це було аберацією.

— Скажіть мені, що такого відхилення ніколи не трапиться з якоюсь із жінок. З Фіцрой, наприклад. Чи з котроюсь з інших. Скажімо, з новенькою. Причинною Євкою.

Мабуть, шокований вираз обличчя Клінта був задовільною відповіддю для директорки, бо вона усміхнулась. Усмішка обернулася черговим позіханням, та тут задзвонив її телефон.

— Директор слухає, — промовила Котс. — Ваннесо? Чому ви дзвоните по телефону, коли маєте такий прекрасний інтерком у своєму розпорядженні…

Вона слухала, а Клінт тим часом спостерігав дивну річ. Як слухавка від її вуха повзе вгору, у волосся. Котс її опустила, але та знову розпочала свою подорож угору. Це могло бути просто втомою, але це не зовсім було схоже на втому. Майнула думка, чи не ховає Котс пляшку в своєму столі, але Клінт її відкинув. Вони з Лайлою кілька разів вечеряли разом з Котс, і він ніколи не бачив, щоб вона вживала щось міцніше за склянку вина, яку зазвичай залишала недопитою.

Він наказав собі перестати здригатися від тіней, але зробити це було важко. Якщо директорка Котс вимкнеться, на кому все залишиться, поки не повернеться Гіксі? Якщо повернеться Гіксі. На Лемплі? На ньому? Клінт уявив собі, як воно, стати виконувачем обов’язків директора, і змушений був придушити здригання.

— Гаразд, — сказала в слухавку Котс. Послухала. — Гаразд, я кажу. Так. Дозвольте їм, хай роблять. Дійте і оголосіть про це по інтеркому. Повідомте всій загальній зоні, що буде їздити кавовий візок.

Вона закінчила розмову, спробувала покласти слухавку назад на підставку, промахнулась і змушена була зробити це знову.

— Чорт, — промовила вона і засмілась.

— Дженіс, із вами все гаразд?

— Ох, краще бути не може, — відповіла вона, але краще в неї вийшло як кррщщ. — Я щойно дала Ван зелене світло дозволити Фіцрой і Сорлі, і ще з парочкою інших, приготувати в кухні супер-каву. По суті, певного роду стимулянт.

— Повторіть, що?

Котс заговорила з обережною розважливістю, нагадавши Клінту, як то роблять п’яні, коли намагаються здатися тверезими.

— Як розказала Ван, яка сама дізналася про це від Ейнджел, нашого місцевого Волтера Вайта, кава, яка є в нас, не темного, а світлого обсмажування, що є добре, оскільки в ній більше кофеїну. Отже, замість одного пакета на кавник, вони хочуть використовувати три. Збираються наварити її цілі галошш.

Котс сама собі здивувалася й облизнула губи.

— Галони, я мала на увазі. Губи чомусь ніби терпнуть.

— Ви жартуєте?

Клінт сам не знав, питається він про каву чи про її губи.

— О, доку, ви ще не чли найціквшого. Вони хчуть висипати в ту каву весь Судафед[176], який є в нашій санчастині, а в нас там пристойний його запас. Але перед тим, як пити цю каву… наші утрмвшш… утримувані… мусять ковтнути сумшш грейпфрутового соку з маслом. Прискорює всмктувняшш. Так пояснила Ейнджел, і я не вбачаю нічшш пога…

Котс спробувала підвестись, але осіла назад, у своє крісло, стиха реготнувши. Клінт поспішив кругом столу до неї.

— Джен, ви випивали?

Вона втупилась у нього склянистими очима.

— Ні, свішшн, ні. Цше не як шп’яніння. Цше, як…

Вона моргнула і потягнулась рукою до шкіряного гаманчика поряд з кошиком ВХІДНІВИХІДНІ на її столі. Котс общупала його пучками, щось намацуючи.

— …мої піххлки? Вони були тут, на столі, в моїм клатчі.

— Які пігулки? Що ви приймаєте?

Клінт пошукав очима упаковку, але на столі не побачив нічого. Він нахилився подивитися під столом. Теж нічого, окрім кількох жмутиків пилу, залишених останньою довіреною, яка прибирала в кабінеті.

— Хшан… хшан… ах, чорт. — Вона відкинулась назад у кріслі. — Я бай-бай, доку. Хошю шпать.

Клінт зазирнув до сміттєвого кошика і там, серед уривків папірців і кількох зіжмаканих обгорток від батончиків «Марс», він знайшов коричневий слоїк для рецептурних ліків. З напису стало ясно: «ДЖЕНІС КОТС, КСАНАКС, 10 мг». Слоїк був порожнім.

Клінт підніс його, щоб могла побачити Дженіс і вони з нею одночасно промовили однакове слово, Котс, белькочучи в їхнім дуеті:

— Пітерз.

1 ... 66 67 68 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплячі красуні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сплячі красуні"