Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пси господні, Марчін Швьонтковський 📚 - Українською

Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пси господні" автора Марчін Швьонтковський. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 112
Перейти на сторінку:
раптово повсталого поля бою.

– Ти нічого не зламала?! – крикнув він, перекрикуючи галас.

Катаріна невпевнено похитала головою.

– Тоді ходу! – крикнув хлопець.

Вони підірвалися і почали бігти між деревами. Рапіра, яку вони взяли раніше, тільки заважала Катаріні бігти, тому вона кинула її в кущі. Не встигли вони відбігти й на чверть милі, як звуки бою скінчилися. Ліс був негустий, упереміж з невеликими соснами, тож вони швидко зрозуміли, що той, хто виграв сутичку, кинеться в погоню верхи.

Наздогнали їх на невеликій галявині, яку перекрили з двох боків. П'ятеро домініканців на величезних бойових конях, ступаючи рівно, наче на параді, підштовхнули їх під порослий мохом валун посеред перешийка. Всі були брудні від крові, деякі поранені. Шенк сховав Катаріну за спину і, міцно зціпивши зуби, витягнув меча. Вмить він зрозумів, що відступати нікуди. Вершники зупинилися, як по команді.

– Ти Готфрід Шенк, чи не так? – Це був Тіленхайм. Найманець з дівчиною ледь впізнали його без ряси, в обладунках, з спітнілим обличчям, вимазаним кров'ю та пилом і вкритим кількаденною щетиною.

Шенк не вважав за потрібне відповідати. Домініканець зіскочив з коня, зупинився на безпечній відстані і витер обличчя тильною стороною рукавички, ніби намагаючись відкласти рішення.

– Ти завдав нам багато клопоту. Ти навіть уявити собі не можеш, скільки. Але я дам тобі шанс: відпусти дівчину, і ми тебе відпустимо.

Шенк мовчав. Катаріна почала боятися, що він віддасть її без бою.

– А чому я маю її віддавати? – нарешті тремтячим голосом вимовив найманець. Попри всі зусилля, він не міг цього тремтіння опанувати.

– Тому що ти нас боїшся, і правильно робиш, – не задумуючись, відповів Тіленхайм, порсаючись у кишенях, ніби щось шукаючи. – Тому що це небезпечно, тому що це тягар для вас, від якого ми звільнимо. Я знаю, що вам обіцяли заплатити. Ви її не отримаєте, але вам все зійде з рук. Ви зможете померти так, як вважаєте за потрібне, або жити так, як підказує ваша совість; мене це не цікавить, бо ми ніколи не зустрінемося.

– Що ти хочеш з нею зробити?

– Це вже не твоя справа. Ані плани, ані наміри Ордену не повинні цікавити тебе, якщо ти маєш хоч трохи....

– Господи! Вони тут! Вони тут!

Раптом вони почули гучний голос. Це був Світлий.

Досвід Шенка не підвів його. Перестрілка на перехресті тривала надто недовго, щоб закінчитися загибеллю всіх озброєних людей, тому найманець сподівався, що за ченцями з'явиться погоня. Він не розчарувався. На галявину вискочив загін вершників, яких привів надійний провідник, тих самих, що зав'язали бій на узбіччі, а тепер, на додачу, палали жагою до вбивства. Однак цього разу домініканці були готові.

Зчинилося справжнє пекло. Одного з кавалеристів буквально змело з коня, хоча його ніщо не зачепило; інший почав нестямно кричати і з перекошеним у пароксизмі страждання обличчям сповз із сідла; на третьому загорівся одяг, тож він теж здійняв крик, утворивши з попереднім моторошний двоголоссям жахливий хор. Однак вершників було багато. Пролунали постріли, одного з монахів поранило в плече, і він похитнувся на коні. Перш ніж решта встигла зреагувати, сутичка перейшла в ближній бій.

Тіленхайм вилаявся, зовсім не по-церковному, і рішучим кроком, витягнувши свій вузький меч, рушив до дівчини. Шенк підняв свою зброю. Домініканець випустив трохи пилу з лівої руки і, щось пробурмотівши собі під ніс, атакував. Найманець інтуїтивно ухилився замість того, щоб нанести удар. І правильно: лезо клірика набрав такої сили, що могло б розрубати його навпіл. Шенк почав боятися ще більше.

Вони обмінялися кількома ударами. Монах був швидшим, сильнішим і вищим за найманця. Шенк мав би з ним проблеми

1 ... 66 67 68 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пси господні, Марчін Швьонтковський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пси господні, Марчін Швьонтковський"