Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

  Мене фізично вивертає, коли я бачу Енцо.
Він виходить з кабінету містера Левінсона, а я розвертаюсь, аби зробити вигляд, що не бачу його. 
   Три дні тому Рік привіз мені пістолет та розповів як ним користуватися, після чого ми провели дві години в тирі. Мої руки тремтіли під кінець заняття, але обличчя Енцо, яке я уявляла, коли цілилася, мотивувало мене відкрити друге дихання. 
— Бетані, — промовляє містер Левінсон, коли вони впритул підходять до мене. 
   Я стою біля столу Мінді та роблю вигляд, що допомагаю їй, уважно розглядаючи креслення. 
— Ох, доброго ранку, містере Левінсоне, — я повертаю голову та киваю. — Енцо. 
— Ви з самого ранку в роботі, зовсім себе не жалієте, — по-котячому протягує старший Мореллі. В них з сином навіть манера розмовляти однакова. — Сподіваюсь, ви мали час на філіжанку кави. Якщо ні, то я запрошую. 
— Дякую, звісно, проте я вже пила каву з Мінді, — подруга округлює очі, а потім киває, розуміючи, що вона має підтримати мене в цій брехні. 
— Що ж, тоді наступного разу. 
— Власне, чому ми тут, — прокашлявшись, розпочинає бос. — Завдячуючи тобі, Бетані, містер Мореллі запропонував інвестувати чималі кошти у ваш відділ, дівчата. Вже зараз. А це означає, що з наступного тижня ми зможемо розширяти команду, та підвищити заробітну платню кожному працівнику, що працює на вас, — всі навколо, звісно ж, гріють вуха і після почутої інформації починають аплодувати. Він дивиться то на подругу, то на мене. — З цього приводу я доручаю Мінді організувати корпоративну вечірку в цю пʼятницю. Зробіть все в кращому вигляді, як ви вмієте 
— Без проблем, містере Левінсоне, — засяяла Мі. Що-що, а вечірки — точно її стихія. 
— Це так неочікувано. Я гадала, що для таких широких жестів, ви мали б побачити готовий обʼєкт, а вже після цього робити висновки та приймати такі серйозні рішення, — чомусь, від цієї новини мені було зовсім не радісно.
— Мені достатньо було того, що я вже побачив, Бетані, — він підіймає підборіддя вище, а очі не відриваються від мого обличчя. — Завжди хочеться бути на крок попереду, передбачаючи вигідні вкладення. А ви та ваша команда дійсно гідні цього. 
   Я звузила очі, але натягнула усмішку на обличчя. Чомусь, це кепсько пахне. Великі гроші —- велика відповідальність. Відчуваю, як вони сковують мене в режимі реального часу. 
— Дякую за таку високу оцінку, — я повертаюсь в бік свого кабінету, усім тілом демонструючи, що мушу йти. 
— Тоді до п’ятниці. Ми з сином обов’язково прийдемо. 
— Ну звісно, — Мінді ледь стримуться, аби не закотити очі. — Можливо, у вас будуть якісь побажання?  
— Єдине побажання — не економте, я повністю покрию витрати на організацію, — каже чоловік, ховаючи руки в кишені.
   Містер Левінсон ледь не підстрибнув від цієї новини. Господи, як огидно за цим спостерігати! Здається, якби Енцо попросив його впасти та розцілувати черевики й землю, на якій він стоїть, мій бос без вагань впав би на підлогу, а підіймаючись на ноги, ще й язиком між сідниць провів би, прицмокуючи. Заради грошей люди, такі як він, ладні відмовитися від будь-чого, насамперед від своєї гідності. 
   Киваю Мінді на свій кабінет, пропонуючи йти за мною. 
— Тобі не здається, що щось тут не так? — запитую, падаючи в крісло. 
— Не знаю. Енцо має вигляд хижака, але в розмові — цілком приємний чоловік, — роздумує подруга. — Хоча, якщо теорія про те, що яблуко від яблуні далеко не падає, правдива, то вони з Дієго мають бути дуже схожі. А це вже червоний прапорець.

   Дієго часто приїздить в офіс, адже батько доручив йому допомогти Мінді з підготовкою до вечірки. Я навіть не підходжу до неї, адже з її вигляду вже зрозуміло: одне зайве слово і вона почне кидатися на людей. На її роздратування, Дієго спокійний та розслаблений. Сидить на краю столу в неї над головою та жує яблуко. 
   Я підходжу до них, обережно слухаючи розмову. 
— Ти хоч колись займалася організацією вечірки? — запитує чоловік, схиляючи голову набік. 
— Уяви собі! — каже вона, не відриваючи погляду від монітора. 
— Не уявляю. Цього не помітно, — Дієго вказує пальцем на місце, куди спрямований погляд дівчини. — Цього алкоголю буде замало. 
— Це корпоративна вечірка для колег. Тут ніхто не збирається напиватися до свинячого виску. 
— Батько дає гроші, ну ж бо, не варто економити, Мімі! — усміхається чоловік. 
— А ти не дуже печешся про збереження його статків, — підводячи очі каже Мінді. 
— Я знаю, як він їх заробив. Тому мені не шкода витрачати ці гроші наповну. 
— Невдячне чадо гостріше за зміїний зуб, — пирхаючи, сказала дівчина. 
— Стівен Кінг? - здивовано запитав Дієго. 
— Сяйво, — коротко відповіла Мінді. 
   Його відкритий рот вклався в усмішку, а брови насупилися в спантеличені. 
— Дієго! Ти прописався у нас? — запитую, відкашлявшись. — Як добре, що ти тут. Я відправила твоєму батьку електронний лист ще вчора. Він досі не відповів. Я пробувала подзвонити, той самий результат. Нам необхідно затвердити кольорове рішення по стінах. Без його схвалення я не можу запустити подальшу роботу. 
— Батька немає в місті. Буде лише в п’ятницю, обговорите вже тут, — чоловік зіскочив зі столу. — Твоя подруга — ще та зануда, — він киває на Мінді, — Боюсь, що прийдеться брати все в свої руки. 
— Дієго, ти можеш брати свої ноги в свої ж руки та вимітатися звітси, на хрін! В мене вже голова болить від твоєї присутності, — вона відкидається на спинку, підпираючи груди складеними руками.
— В нормальних жінок ніколи не болить голова в моїй присутності, — каже він, підморгуючи мені. 
— Я готова вважатися ненормальною. Тому що зі мною це працює навпаки. 
— І я про це ж, — він кидає на неї довгий погляд. 
   Я проводжу його до виходу, неспішно крокуючи. 
— Дієго, я ж просила тебе не бути таким з нею, — кажу, зупиняючись біля дверей. 
— А який я з нею? Ти бачила, я тримаюся нормально, — він голосно ковтає, стискаючи руки в кулаки. — Принаймні намагаюся. 
— Якщо ви повбиваєте одне одного, я буду до останнього заперечувати те, що до цього причетна я, — я кладу руки на талію, прямо над поясом класичних чорних штанів. — Дай їй зробити це самостійно. 
— Добре-добре, мамусю. Як скажеш, — він підморгує мені та залишає приміщення.