Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Норріс увійшов до танцювальної зали і зупинився, засліплений побаченим. Юні леді ковзали у легких, наче метелики, сукнях. Масивна люстра яскраво освічувала приміщення, де повсюди блищав кришталь. Навпроти стіни стояв довгий стіл, на якому були щедро розставлені різноманітні страви. Так багато устриць, так багато пирогів! Він ніколи ще не був у такій великій кімнаті, з інкрустованою підлогою та різьбленими колонами. Стоячи тут, у поношеному фраку та розбитих чоботах, Норріс почувався так, наче потрапив у чиюсь фантазію, певно, що не у власну, бо він і уявити собі не міг таких прийомів, як цей.

— Нарешті ти прийшов! Я вже почав непокоїтися, чи з’явишся ти взагалі, — Венделл тримав два келихи шампанського. Один він простягнув Норрісові. — Чи все так жахливо, як ти боявся? Тебе зневажали, ображали чи ще якось кривдили?

— Після всього, що трапилося, я не знав, як мене приймуть.

— Останній випуск «Відомостей» повністю тебе виправдав. Ти його читав? Доктора Беррі бачили у Провіденсі.

Справді, якщо вірити пліткам, які ширились містом, то втікач Натаніель Беррі переховувався у десятках місць одночасно, від Філадельфії до Саванни.

— Я все ще не можу повірити, що це був він, — сказав Норріс. — Він не справляв враження здатного на таке.

— Хіба це рідкість? Убивці нечасто мають роги та ікла. Здебільшого вони такі, як усі інші.

— Він видавався просто гарним лікарем.

— Та проститутка стверджує протилежне. У «Відомостях» пишуть, дівчина сказала, що була травмована, вони збирають пожертви на її користь. Навіть я згодний зі сміховинним містером Преттом щодо цього. Певна річ, Жнець — доктор Беррі. Але, якщо це не доктор Беррі, боюся, лишається лише один варіант підозрюваного, — Венделл подивився на нього крізь свій келих шампанського, — це ти.

Зніяковівши від погляду Венделла, Норріс повернувся, щоб роздивитись кімнату. Скільки людей у цей момент перешіптуються про нього? Незважаючи на зникнення доктора Беррі, підозри щодо Норріса, напевне, лишилися у багатьох.

— Що з обличчям? — вигукнув Венделл. — Намагаєшся вдавати винного?

— Задумався, скільки людей тут усе ще думають, що то був я. — Гренвілл не запросив би тебе, якби мав якісь сумніви. Норріс потиснув плечима.

— Запрошення отримали всі студенти.

— Ти знаєш чому, правда? Подивись довкола.

— На що?

— Усі ці юні леді шукають чоловіків. Не кажучи вже про всіх їхніх розпачливих матусь. Ти бачиш, що студентів-медиків не вистачає на всіх.

Норріс розсміявся на це.

— Ти, певно, у раю.

— Якби це справді був рай, тут не було б стільки вищих за мене дівчат, — він помітив, що Норріс поглядає не на дівчат, а на стіл з наїдками. — Гадаю, зараз не леді цікавлять тебе у першу чергу.

— Безсумнівно, це соковита шинка ось там.

— То пропоную з нею познайомитися.

Біля устриць вони зустріли Чарльза та Едварда.

— Є новини стосовно доктора Беррі, — сказав Едвард. — Його бачили у Лексінґтоні вчора ввечері. Нічна варта шукає там зараз.

— Три дні тому він був у Філадельфії, — додав Чарльз, — а позавчора — у Портленді.

— А тепер він у Лексінґтоні? — Венделл хмикнув. — Цей чоловік справді має крила.

— Саме так дехто його зображує, — мовив Едвард і поглянув на Норріса.

— Я ніколи не казав, що він має крила, — відповів той.

— Але та дівчина казала. Та дурна ірландка, — Едвард віддав свою тарілку з порожніми устричними мушлями служниці й тепер обмірковував, що б скуштувати іще з широкого вибору страв. Там були пудинги у формі віяла та свіжа тріска під шубою.

— Спробуй один з дивовижних медових пирогів, які приготував наш кухар, — запропонував Чарльз. — Мені вони завжди смакували найбільше.

— А ти хіба не їси?

Чарльз витяг хустинку і доторкнувся до брови. Його обличчя було світло-рожевим, як після танцю, але музики ще не починали грати.

— Боюсь, я не маю апетиту сьогодні. Перед цим тут було доволі прохолодно. Мати наказала їм додати жару, але вони, здається, перебільшили.

— Як на мене, температура ідеальна, — Едвард повернувся і поглянув на струнку брюнетку в рожевій сукні, яка прослизнула повз них. — Перепрошую, джентльмени. Гадаю, мій апетит переключився на інші речі. Венделле, ти знайомий з тією дівчиною, чи не так? Не міг би ти мене відрекомендувати?

Коли Едвард і Венделл вирушили навздогін за брюнеткою, Норріс нахмурився і спитав Чарльза:

— Тобі зле? Маєш нездоровий вигляд.

— Я справді не в тому стані, щоб бути тут. Але мати наполягає.

— Твоя мати мене приємно вразила.

Чарльз зітхнув.

— Так, вона вміє вразити кожного. Сподіваюсь, тобі не довелося слухати її промову про те, що жінкам варто ставати лікарями.

— Лише трохи.

— Ми змушені слухати це весь час. Особливо бідолашний дядечко. Він каже, що це спричинить заколоти, якщо він коли-небудь наважиться приймати жінок до коледжу.

Музики почали настроювати свої інструменти, і пари вже стали збиратися, а хто був сам, шукав можливого партнера для танцю.

— Гадаю, мені час іти, — сказав Чарльз і знову торкнувся брови. — Я справді почуваюся дуже погано.

— Що сталося з твоєю рукою?

— А, це той поріз під час розтину. Він трохи набряк.

— Твій дядечко оглянув його?

— Якщо стане гірше, я йому покажу, — Чарльз повернувся, щоб піти, але його шлях із усмішками перетнули дві юні леді.

Вища, темноволоса, вдягнена у ніжно— зелену сукню, сказала:

— Ми дуже сердиті на вас, Чарльзе. Коли ви знову нас відвідаєте? Чи ви маєте причину нас зневажати?

Чарльз стояв, витріщившись на них.

— Прошу вибачення, я не мав жодних...

— О, заради