Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Вʼячеслав, Ірина Скрипник 📚 - Українською

Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вʼячеслав" автора Ірина Скрипник. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 92
Перейти на сторінку:

Я дбайливо вирощував його кілька років, сподіваючись створити з нього чи не наймогутнішого монстра. Вважав, саме в ньому відображався мій власний, внутрішній світ. Мій світ, де я не міг більше вірити в справедливість, де мене вже не цікавили чужі правила чи кодекси честі. Я обрав шлях, на якому мені не доведеться притворятися добрим. Моя душа занадто зіпсована, щоб прагнути світла. І навіть якби я зміг знайти спосіб отримати крила, вони були б чорними. 

Найбільше за все я ненавидів себе. Я ненавидів кожен свій крок, кожне своє рішення в минулому. Я ненавидів свою слабкість, свою безпорадність. Краще я б таки стрибнув тоді вниз… В той день, коли ми стояли на тому клятому мосту…

Я просто опустив руки і дозволив різним обставинам керувати мною. І ця ненависть до себе з кожним роком зростала все більше. Зрештою, мені стало повністю байдуже на своє власне тіло. І тепер, слухаючи слова Ніки про мою доброту, я відчував лише гіркий сміх, що піднімався десь глибоко в мені. Вона зовсім не знала мене. Вона бачила лише те, що я хотів показувати їй. А робив я це, бо боявся, що вона також колись мене залишить. Врешті-решт, саме так і сталося. Вона сказала, що не хоче більше мене бачити…

Повернувшись додому, я написав передсмертну записку і почав планувати власну смерть. Оскільки більше не було нічого, щоб тримало мене і надалі в нашому реальному світі. Вона навіть не здогадувалась, наскільки сильно її слова ранили мене… 

Проте зараз Ніка дивилась мені в очі і я не зміг стримати саркастичної посмішки. Це було схоже на спробу оживити мертве тіло, переконати когось, що кров все ще тече у висохлих венах.

——— Залиш мене, будь ласка, тут.

——— Але ж я хочу тобі допомогти, — блиснули з якимось вогником її очі.

Я тільки важко зітхнув. Всередині мене відбувалась справжня буря. Хотілося, щоб все це зупинилося, щоб Ніка нарешті помітила, що я насправді не витримую. Хотів, щоб вона просто підійшла і обійняла мене, мовчки, не задаючи запитань. Я хотів цього більше, ніж чогось іншого у світі. Хотілося кричати від болю, від самотності, що пожирала мене зсередини. Мене розривало на шматки між бажанням сховатися в її обіймах і водночас відштовхнути її, щоб вона не бачила мене в такому стані. Моя свідомість билася між двома крайностями. Один голос у голові волав, щоб вона підійшла ближче, тримала мене міцно і не відпускала більше нікуди. Інший же кричав, щоб я прогнав її, оскільки вона все одно не кохає мене. Я не міг витримати цієї внутрішньої боротьби. Ненависть до себе знову накрила мене з головою. Я знову зробив те, що робив завжди — відвернувся від неї.

Я не міг дозволити собі бути вразливим. Навіть зараз, коли всередині все благало про допомогу, цей імпульс здався мені занадто небезпечним. Відчуття відчаю накочувало, але я продовжував триматися за свою броню.

——— Мені не потрібна нічия допомога, — пробурмотів я, намагаючись надати голосу твердості. — Навіть бути зв'язаним тут — це все одно краще для мене, ніж знаходитись там. Просто повертайся в оффлайн, до свого звичайного життя. Бажаю тобі щастя!

Останнє речення прозвучало з таким сарказмом, що мене самого аж скрутило від огиди до себе. Але це було моєю захисною реакцією, черговою спробою відгородитися. Я не міг дозволити собі виглядати слабким. Не міг допустити, щоб вона зрозуміла, наскільки мені самотньо без неї.

Ніка мовчки підвелася. Я не дивився на неї. Опустив очі в підлогу, боячись навіть випадково побачити, як вона йде. Кожен її крок, кожен звук здавалися мені ударами по серцю. Я готував себе до цього моменту, але реальність все одно була надто болісною.

Нарешті я почув той самий писк, який означав, що вона вийшла з гри. Вона пішла. А я залишився один. Знову.

Зітхнувши, я опустив голову ще нижче. Відчуття порожнечі розрослося всередині, наче чорна діра, затягуючи мене все глибше в безодню. Самотність знову стала моїм єдиним супутником, і цього разу вона накрила мене повністю.

Час пройшов у тиші, поки раптом знову не з'явився Санні. Він мовчки стояв переді мною, схрестивши руки на поясі, і дивився на мене холодним, відстороненим поглядом. Його мовчання тиснуло на мене, змушуючи відчути себе ще більш непотрібним.

——— Я знайшов його, — нарешті, промовив андроїд. — Твоє тіло. Зараз йому нічого не загрожує. Воно в лікарні, стан тяжкий, але ситуація не критична. Я встиг вчасно.

Після цього він сів на стілець, закинувши ногу на ногу. Його слова мали б полегшити мені душу, але всередині не виникло нічого. Моє тіло врятоване, а я? Я не хотів повертатися до нього. Я не бачив у цьому ніякого сенсу. Але Санні продовжував говорити, наче це було просто звичайним звітом. Втім, для нього, напевно, так і було. Я — просто проблемний гравець, який вирішив назавжди залишитися в грі.

——— Ніхто не знає, що буде далі. Можливо, твоє тіло залишиться в комі назавжди. Але це все одно краще, ніж чергова загадкова смерть гравця. Кому можна списати на хронічні хвороби. Ти ж не вів здоровий спосіб життя. Харчувався погано. Можливо, у тебе і справді є проблеми зі здоровʼям, про які ти навіть не здогадуєшся.

Його слова були безжальними, але в них відчувалася холодна і жорстка правда. Я сам довів себе до цього стану. І тепер цей тягар був лише ще одним у нескінченному списку речей, які я зробив неправильно у своєму житті. Потрібно було дбати про своє тіло, та я завжди нехтував ним. 

Навіть тепер, коли Санні говорив про мій фізичний стан, я відчував лише порожній, гіркий сарказм. Для нього це тіло було важливим. Він говорив про нього, ніби це коштовність, яку треба захищати, щось, що потрібно врятувати будь-якою ціною. Але для мене воно було лише черговою кліткою, до якої я не мав жодного бажання повертатися.

Несподівано Санні зробив різкий жест рукою, і я відчув, як мотузки почали поволі слабшати. Спочатку я відчув легке послаблення навколо зап'ясть, а потім мотузки остаточно ослабли й з шурхотом впали на підлогу. Проте навіть після цього рухатися мені було складно. М'язи, що довго залишалися нерухомими, були занімілими. Я лише повернув голову в бік Санні, намагаючись зрозуміти, що буде далі.

1 ... 66 67 68 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вʼячеслав, Ірина Скрипник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"