Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кімната" автора Емма Донохью. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 93
Перейти на сторінку:
коробочкою фарб і починає розмальовувати її обличчя.

Я впізнаю нашого адвоката Морріса, що перебігає очима якісь папери.

— Ми повинні переглянути весь знятий матеріал, а також те, що виріжуть, — каже він комусь.

Морріс зачудовано дивиться на мене, а потім ворушить пальцями.

— Люди! — голосно вимовляє він. — Перепрошую! Хлопчик теж тут, але знімати його не можна — ніяких відео, ніяких фото, нічого, гаразд?

Відтак усі повертаються до мене, і я заплющую очі.

Коли я їх розплющую, то бачу, що якась особа потискає руку Ма. Ой, та це ж пишноволоса жінка з червоного дивана! От тільки сьогодні дивана в неї немає. Раніше я ніколи не бачив справжньої людини з телевізора. Як би мені хотілося, щоб то була Дора!

— Як заставку дамо назву вашого шоу на тлі аерознімка повітки, — каже їй якийсь чоловік. — Потім — обличчя героїні великим планом, а тоді — кадр, де ви вдвох.

Жінка з пишним волоссям широко мені всміхається. Всі навколо безперестанку ходять і розмовляють. Я знову заплющую очі й затикаю вуха, як мені радив робити лікар Клей, коли шум стане вже зовсім нестерпним. Хтось рахує:

— П’ять, чотири, три, два, один...

Невже зараз злетить зореліт?

Пишноволоса жінка говорить особливим голосом, склавши руки, як під час молитви:

— Дозвольте насамперед висловити вам подяку від себе особисто й від імені всіх наших глядачів за те, що погодилися зустрітися з нами, хоч минуло тільки шість днів після вашого визволення. За те, що ви відмовилися від дальшого мовчання.

Ма стримано всміхається.

— Чи не могли б ви спершу розповісти, чого вам за ці сім років ув’язнення бракувало найбільше? Крім сім’ї, звичайно ж.

— Ну, власне, стоматолога, — швидко й тонко відповідає Ма. — Яка іронія, бо раніше я терпіти не могла чистити зуби!

— Ви опинилися в новому світі. Глобальна економічна криза, проблеми з екологією, новий президент...

— Ми дивилися інавгурацію в телевізорі, — перебиває її Ма.

— Так, але ж у світі все дуже змінилося.

Ма здвигає плечима:

— Мені не здається, що все змінилося докорінно. Хоч, правду кажучи, я ще по-справжньому не виходила з клініки — лише з’їздила до стоматолога.

Жінка сміється, немовби то жарт.

— Власне, все здається іншим, але це тому, що я й сама змінилася.

— Зміцнішали від ударів долі?

Я потираю голову в тому місці, де вдарився об стіл.

Ма кривиться:

— Раніше я була звичайна. Знаєте, я навіть не була ні вегетаріанкою, ні готкою.

— А тепер ви дивовижна молода жінка з дивовижною життєвою історією, і ми пишаємося тим, що ви, що нам... — Пишноволоса жінка позирає вбік, на одного з чоловіків з камерою і каже: — Ще раз. — А тоді знову дивиться на Ма й промовляє своїм особливим голосом: — І ми пишаємося, що ви завітали саме на наше шоу. А тепер розкажіть нашим глядачам — їм цікаво дізнатися, — чи не виник у вас так званий стокгольмський синдром. Іншими словами, чи не потрапили ви якоюсь мірою... в емоційну залежність від вашого викрадача?

Ма заперечливо хитає головою:

— Я його ненавиділа.

Жінка киває.

— Я била його ногами і кричала. Одного разу я вдарила його по голові накривкою з унітаза. Я перестала митися й довгий час з ним не розмовляла.

— А це все було до чи після трагедії мертвонародження?

Ма затуляє собі рота рукою.

Раптом втручається Морріс, який досі гортає сторінки:

— У нас домовленість... Цієї теми не зачіпати.

— Ми не вдаватимемося в дрібниці, — каже пишноволоса жінка, — але це потрібно, щоб відновити послідовність подій...

— Ні, ви повинні додержувати умов контракту, — заперечує Морріс.

Руки Ма сильно тремтять, і, щоб цього не було видно, вона засуває їх собі під ноги. Вона зовсім не дивиться на мене — невже забула, що я тут? Я подумки розмовляю з нею, однак вона не чує.

— Повірте мені, — каже жінка до Ма, — ми просто намагаємося допомогти вам розповісти вашу історію світові. — Вона дивиться в папери, що лежать на її колінах. — Отже, ви виявили, що вдруге вагітні, перебуваючи в пекельній безодні, де вже втратили два роки своєї дорогоцінної молодості. Чи були такі дні, коли ви відчували, що обставини змушують вас змиритися з...

Ма перебиває її:

— Власне, я відчувала себе захищеною.

— Захищеною? Це чудово.

Ма кривить рота:

— Мені ж навіть не було з ким поговорити. Знаєте, у вісімнадцять років я зробила аборт і ніколи за цим не шкодувала. Отак і тут.

У пишноволосої жінки злегка розтуляється рот. Потім вона зиркає на свої записи, а відтак, глянувши на Ма, веде далі:

— П’ять років тому, в холодний березневий день, у середньовічних умовах, на самоті, ви народили на світ здорове маля. Певно, це був найважчий день у вашому житті.

Ма хитає головою:

— Найщасливіший.

— Ну, і це також. Кожна мати каже...

— Еге ж, але, розумієте, для мене Джек став усім. Я ожила, відчувши, що хтось мене потребує, і після того стала поводитися чемно.

— Чемно? О, ви хочете сказати...

— Я робила це заради Джекової безпеки.

— А чи було вам нестерпно важко поводитися чемно, як ви висловилися?

Ма хитає головою:

— Я робила це на автопілоті. Ну, знаєте, як степфордська дружина.

Пишноволоса жінка весь час киває:

— Уявляю, як важко вам було ростити його самій, без книжок, без допомоги професіоналів і навіть без родичів.

Ма стенає плечима:

— Гадаю, діти найбільше потребують, щоб поруч з ними весь час були їхні матері. Тільки одна думка лякала мене: ану ж Джек захворіє? Чи я? Адже він потребував мене в усьому. Тож я постаралася згадати, чого нас навчали на лекціях з основ здоров’я, — ретельно мити руки, добре проварювати їжу...

Жінка киває.

— Ви годували його своїм молоком. Власне, ви й досі годуєте, хоч деяких наших глядачів це може приголомшити.

Ма сміється.

Жінка зачудовано позирає на неї.

— У всій історії це найразючіша подробиця?

Жінка знову переглядає свої записи.

— Отже, ви з вашою дитиною були приречені на самотнє ув’язнення...

Ма хитає головою:

— Ні він, ні я не були на самоті й хвилини.

— Ну, так. Але, як кажуть в Африці, дитину виховує все село...

— Якщо ви маєте це село. А якщо

1 ... 66 67 68 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кімната"