Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

— Закладку?

— Це жаргон. А що далі? Сарґон Другий спробував завоювати і південне царство?

— Спробував його наступник, Сінаххеріб, або ж Санхерів. Цар Єзекія, який правив південним царством, гарячково готувався до нападу, серйозно зміцнював укріплення Єрусалиму, збільшував запаси питної води. А ще він відповідальний за низку ґрунтовних релігійних реформ під проводом второзаконників.

— І як?

— Сили Санхеріва оточили Єрусалим. «І сталося тієї ночі, і вийшов Ангол Господній, і забив в асирійському таборі сто й вісімдесят і п’ять тисяч. І повставали вони рано вранці, аж ось усі мертві трупи!.. А Санхерів, асирійський цар, рушив та й пішов, і вернувся й осівся в Ніневії». 2 Царів 19:35-36.

— Ще б не осівся! То давай розберемо: второзаконники через Єзекію нав’язали Єрусалиму політику інформаційної гігієни, а тоді взялися до будівництва? Ти казав, що вони працювали над забезпеченням водою?

— «І було зібрано багато народу, і вони позатикали всі джерела й потік, що плив у Краю, говорячи: Нащо б мали так багато води асирійські царі, коли прийдуть?» 2 Хронік, 32:4. Потім гебреї прорили в суцільній скелі тунель завдовжки сімнадцять тисяч футів, щоб доставляти цю воду в місто.

— А коли надійшли солдати Сенаххеріба, вони перемерли від чогось подібного до надзвичайно заразної вірусної хвороби, від якої мешканці Єрусалиму, очевидно, мали імунітет. Гмм, цікаво — дуже цікаво було б дізнатися: що було у їхній воді?

Розділ 31

Y. Т. нечасто заносить у район Лонґ-Біч, але коли вже заносить, вона робить усе можливе, щоб оминути Мертву Зону. Це покинутий док завбільшки як маленьке містечко, він видається в бухту Сан-Педро, де старі занепалі міськлави Долини — безладні скупчення дрібних будиночків під азбестовими дахами, які охороняють понурі камбоджійці з помповими дробовиками, — поступово розчиняються в зализаних морською піною пляжах. Найбільше місця займає відповідно названий Термінал-айленд, а оскільки по воді її дошка не їздить, вона може потрапити туди лише спеціальною під’їзною дорогою.

Як і всі Мертві Зони, ця оточена парканом, до якого що кілька ярдів прикручено жовті попереджувальні знаки:

МЕРТВА ЗОНА

ОБЕРЕЖНО. Служба національних парків проголосила цю територію Національною Мертвою Зоною. Програма Мертвих Зон створена для адміністрування ділянок землі, вартість очищення яких перевищує їхню загальну економічну цінність у майбутньому.

Як і в будь-якому паркані Мертвої Зони, тут купа дірок, місцями загорожу взагалі виламано. Тут хлопчаки, очманівши від природних і штучних гормонів, знаходять місце для ідіотських ритуалів дорослішання. Вони приїздять із міськлавів у тачках з повним приводом, ганяють голою землею, проорюючи довгі вигнуті борозни у покритті, яким намагалися укріпити найпаскудніші ділянки, щоб азбест не вимітало вітром і не відносило на Діснейленд.

Y. Т. відчуває якесь дивне задоволення від того, що ті пацанята ніколи і не мріяли про такий всюдихід, як моторизована коляска Нґ. Він з’їжджає з брукованої дороги навіть не скидаючи швидкості — хіба починає трішки трясти — і врізається в грубу загорожу, наче в пасмо туману, вкладаючи на землю стофутову секцію. Ніч ясна, Зона виблискує неосяжним килимом битого скла й азбесту. Футів за сто від них на спині лежить дохла німецька вівчарка, а зграя мартинів шматує її нутрощі. Земля тут нерівна, і бите скло поблискує й мерехтить — все через масштабну, хоч і безладну, міграцію щурів. Товсті перекачані колеса пацанят із передмістя зі спроектованими на комп’ютері візерунками протекторів зорали глинозем рунами глибоких борозен — ніби таємничі лінії в Перу, про них мама Y. Т. дізналася в Храмі Нового Водолія. Навіть крізь вікна Y. Т. чує поодинокі ляскання чи то хлопавок, чи то пострілів.

А ще вона чує, як Нґ видає ротом ще дивніші звуки. У його вантажівку вбудовано стереосистему, і хоч навряд чи Нґ насправді слухає через неї якусь музику, Y. Т. вловлює майже нечутне шипіння ожилих динаміків, відчуває, як та вмикається.

Вантажівка суне Зоною.

Нечутне шипіння акумулюється в низьке електронне гудіння. Воно не стале, стрибає вгору-вниз, але тримається низько, наче Стерво надумав повикаблучуватися зі своєю бас-гітарою. Нґ постійно змінює напрямок руху, ніби щось шукає, а у Y. Т. складається враження, що тон гудіння підвищується.

Таки підвищується, наростаючи до рівня писку. Нґ гаркає якусь команду, і звук тихшає. Тепер він їде дуже повільно.

— Може, тобі й не доведеться купувати снігу, — бурмоче він. — Скидається на те, що ми натрапили на нічийну ничку.

— Що це за огидний звук?

— Біоелектричний сенсор. Мембрани людських клітин. Вирощені in vitro, тобто у пробірці. Один бік спрямований назовні, другий чистий. Коли чужорідна субстанція пронизує клітинну мембрану і опиняється з чистого боку, її фіксують. Що більше чужорідних молекул, то вищим буде звук.

— Як лічильник Ґайґера?

— Дуже схоже на лічильник Ґайґера, але для речовин, здатних проникати крізь клітинну мембрану.

«Типу яких?» — хоче запитати Y. Т. Але не питає.

Нґ зупиняє вантажівку. Вмикає фари — дуже тьмяні.

Ото зайобистий чувак — завдав собі клопоту встановити окремі тьмяні фари на додачу до всіх яскравих.

Вони дивляться в засипану сміттям яму біля підніжжя крутої гори. Сміття — переважно порожні пивні бляшанки. В центрі ями темніє вогнище, до нього сходяться численні сліди шин.

— О, це так чудово, — коментує Нґ. — Місце, куди молодь приїздить вживати наркотики.

Від такої демонстрації старперства Y. Т. тільки очі закочує. Либонь, цей чувак і пише всі ті антинаркотичні памфлети, які їм роздають у школі. Ніби сам він щосекунди не отримує через трубки мільйони галонів наркоти.

— Не бачу жодних ознак пастки, — продовжує Нґ. — Чому б тобі не спуститися? Глянеш, які наркоманські причандали там розкидано. — Вона дивиться на нього поглядом типу «Що ти сказав?» — За твоїм сидінням маска для захисту від токсинів.

— А які там токсини?

— Дрібнодисперсний азбест від кораблебудівної промисловості. У морських антикорозійних фарбах повно важких металів. І ПХБ теж багато для чого використовували.

— Шикарно.

— Я розумію твою нехіть, але якщо ми зможемо дістати зразок «Снігопаду» в цьому кишлі просто неба, решту місії можна вважати виконаною.

— Ну, хіба так, — скоряється Y. Т. і бере маску. Це величезний протигаз із проґумованого полотна, він повністю закриває їй голову і шию. Спершу важко і незручно, але дизайнер — хай би ким він був — розумів, що й до чого, і вся вага розподілена правильно.