Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Виглядаєш чудово, Стейсі, — промовив Джей. На що я лиш сором’язливо посміхнулась, та швидко відвела погляд зустрічаючись з очима Стіва, що нарешті звернув на мене увагу. Його погляд ідеально співпадав його образу, тож від цього ставало ще складніше розділяти один простір на двох.

— Джею, дякую що помітив, вона сьогодні готується вийти на сцену, — мовила Джені. Спершу погляд Джея був дещо розгубленим, але через секунду він весело посміхнувся.

— То, отже ти одна з конкурсанток?

— Я б воліла нею не бути, — пробурмотіла я.

— Не варто хвилюватись, ти сьогодні не одна така в нашому колі, — сказав він, і я миттєво підвела очі на нього, намагаючись зрозуміти до чого він веде. Але після того як він поплескав Стіва по спині, в той час як той невдоволено, відкинув його руку, я зрозуміла що це був Стів. Як я взагалі не помітила цього з самого початку, він завжди виглядав добре, але сьогодні це було на абсолютно іншому рівні.

— Що справді? — Сказала я впевнено дивлячись на нього. Я не упущу цю можливість поглузувати над ним, як він раніше не упускав її глузуючи наді мною. Стів обдарував мене вбивчим поглядом, але я лиш самовдоволено, та водночас не винно, посміхнулась натомість.

— Можна дізнатися що тебе привело до такого раптового рішення? — Навіть не збиралась зупинятись я. Від Стіва  була суцільна тиша, але на щастя він мав друга, що не любив стримуватись.

— Ох, він програв мені в спорі, і це було перше що спало мені на думку. І можу чесно сказати, моя перша ідея була справді геніальною, — дещо самовдоволено мовив Джей, мрійливо закидаючи голову назад та дивлячись в небо.

— Любі друзі, бачу що всі вже на місці. Тож не варто витрачати жодної хвилини на пусті балачки, сьогодні потрібно сконцентруватися тільки на балачках за які вам заплатять, — сказав чоловік років сорока, привертаючи увагу всіх оточуюючих. На останній фразі почувся дружній сміх. І навіть я відчула себе дещо вільно, викидаючи хибні судження з голови.

— Попрошу наших конкурсантів будь ласка піднятися на цю тимчасово спроєктовану сцену, — сказав він і люди з різних куточків клубу почали приєднуватись до нього. Мені нічого не залишалося робити, як послідувати загальному прикладу. — А тепер будь ласка чоловіки на праву сторону, а наші неймовірно гарні дівчата нехай займуть лівий бік. — Це було дещо божевільно, рухатись між цього натовпу водночас намагаючись не звернути собі шия, випадково перечепившись.

— Тож почнемо, я буду називати імена і ви повинні вийти на перед. Хода моделі вітається, — сказав ведучий, витягуючи довгий лист паперу та проводячи по ньому очима. — О, до речі, забув сказати. Нажаль учасники не мають права робити ставки на інших, тож думаю сьогодні ваші гроші спокійно залишатимуться у вас в кишенях. Та ви зможете витратити їх вже пізніше на напої.

 З кожною новою людиною, що виходила після оклику імені, після чого знаходячи пару на вечір та покидаючи сцену, мені ставало все більш лячно. Спокій що я віднайшла перед виходом сюди потроху зникав. З кожним новим іменем сцена ставала все більш пустою, від чого ставало трохи дискомфортно, так як все більше поглядів були спрямовані на мене.

— Стів Гарріс, — прозвучало ім’я Стіва і я дещо відвернулась від тривог звертаючи погляд на нього. — Прошу підтримати нашого наступного кандидата гучними оплесками, — пролунали гучні звуки зусібіч, але Стів всерівно здавався не більш захоплений цією ідеєю ніж я. Вже за секунду почали звучати цифри.

— Друзі, не забуваємо що всі гроші заробленні за сьогоднішній вечір підуть на благодійність, а саме на місцеві лікарні, що потребують медикаментів, та на безкоштовне лікування дітей, — його слова збадьорили натовп і змусили мене стати більш впевненою. Я роблю це заради добра, тож думаю один вечір вже зможу потерпіти.

 Ставки на Стіва з кожною секундою все більше підіймались, тож його лот затримався на більше часу, а точніше мабуть на більше ніж двадцять хвилин ніж було з іншими. Врешті решт він проведе вечір в компанії білявки, що віддала за нього цілих двадцять п’ять тисяч доларів. Моя щелепа майже зустрілась з землею, але згадавши що на мене дивляться люди я швидко закрила рота, мило посміхаючись в натовп. Пройшло ще двоє людей, дівчина, що весь час стояла поряд зі мною, та чоловік з самого краю.

— Стейсі Вільям, — я видихнула намагаючись заспокоїти себе. На долю секунди я заплющила очі, коли їх відкрила то зустрілась з поглядом Джені, що підтримуючи мені посміхалась, та тримала зігнуті кулаки підіймаючи їх вгору в жесті підтримки. Це викликало в мене легку посмішку, і я повільними кроками рушила до чоловіка, що так енергійно весь вечір намагався сплавити комусь нас. Цей момент був хвилюючим, але водночас я розуміла шо знаходжусь на крок від того щоб це нарешті закінчилось. Тож натягнувши широку посмішку на обличчя, я вирішила гідно провести тут останні хвилини.

 Першу ставку зробив якийсь чоловік років п’ятдесяти, потім прозвучали більші цифри десь з кінця залу. А потім я почула голос Стіва, який назвав цифру в 10 тисяч і я справді видихнула в спокої. Декілька секунд панувала повна тиша, ведучий ще не втратив надію заробити на мені більші гроші. Але на його жаль, та на моє щастя я отримала синій браслетик, що мені надягли на зап’ясток. Та нарешті  змогла з полегшенням спуститися на землю відчуваючи себе в своїй зоні комфорту. Не встигли мої підбори торкнутися дерев’яної підлоги бару, як біля мене виникнув Стів, з широкою посмішкою.