Читати книгу - "Червона зона"

– Скажу лише, що recently ця корпорацiя отримала копiрайт на Бiблiю, Коран i Упанiшади, – мiстер Ворнер солодко усмiхнувся, його губи здавалися коричневими вiд засмаги. – Тепер кожна церква, кожен пiп їм приплачує, або ж виконує iдеологiчнi замовлення на проповiдях. Thy will be done. Нехай буде воля твоя. Словом, Тонi, потужна корпорацiя. На.

Мiстер Ворнер пiдсунув менi через стiл стилус, я пiдвiвся iз низького стільчика, щоб дiстати, й поставив пiдпис на екранi гаджета. Замiсть завдатку, мiстер Ворнер сплачує те, що мої батьки лишаються винними потерпiлому блеквотеру з Кей-Пi Сiтi. Цей борг перед суспiльством оплачено. Нових звинувачень проти мене не висунуть. Що стосується перебування в D-зонi, за нього з мене вирахує дистрибутор.

– I warn you, don't worry. Зразу кажу, не переживай. Обороти у них великi, тобi ще о-отак лишиться, – мiстер Ворнер провiв великим пальцем пiд пiдборiддям. – А тепер давай, закiнчуй свою сумну iсторiю. Дедлайн через сорок п'ять днiв. Пiсля того – пеня за кожен день затримки.

– Мiсяцiв зо два, – повторив за мною Микола.

Рудий блеквотер перенiс вагу на впертi об колiна руки та, вiдставивши

зад, устав зi стiльця.

– Мiстер Ентонi, – вимовив вiн. – Як би то… Ви тепер вхожi у шоубiз. Може, як звiдси вийдете, замовите слiвце за мого малого? Вiн так на гiтарi грає!

R-29

Залишок лiта й перша половина осенi були найщасливiшим часом у моєму життi. Я жив разом з Умкою. Я працював – як це назвала б вiльна преса – драг-дилером.

Насправдi я був лише кур'єром. I до наркотикiв не мав стосунку. Я розносив лiки роздрiбним постачальникам.

Коли Умiда прийшла до мого кiоску, ми до третьої ночi розмовляли, сидячи на бровцi. Ми мали про що говорити.

А потiм Умка сказала, що її друговi Пферду термiново потрiбен кур'єр. I це має бути людина, якiй можна довiряти – тобто людина знайома. Близька. Чи я згоден?

– А жити ми зможемо разом.

Чи я згоден?

Я дивився на Умку широко розкритими очима.

Вона розповiла, як мешканцi подiльських сламiв об'єдналися з людьми зi схилiв Днiпра, з кожум'яцькими та людьми з Глибочицької, з Артема, а там i з Полiтеху. Як три тижнi сидiли вiдгородженi, й дедалi бiльша кiлькiсть людей на зборах виступала за те, аби здатись i виселитись на околицi REE-17, як вимагав Грiнiнвест.

Роман Цюцюра з'явився на Подолi. Он як? Так, iз кiлькома десятками агiтаторiв, вони пiдбивали людей не чекати, поки закiнчиться питна вода. Серед агiтаторiв була й Наомi, я ж пам'ятаю цю маленьку дiвчинку з зеленої зони? Умiда ще нам обом показувала дворики для вiдступу на Ярославськiй. Iгор i його команда кожум'яцьких запаслися коктейлями Молотова, щоб лякати блякiв уночi, але старшi вiдраджували їх, бо бляки все одно сидять за бронею. Тим часом агiтатори зникли, а вчора вночi хтось пiдiрвав водночас п'ять або шiсть секторальних КПП. Тiєї ж ночi блякiв евакуювали з усiєї REE-17, блокаду було знято. Валера Цюцюра висловив припущення, сказала Умка, що власники блеквотерської контори хотiли тепер бiльшої компенсацiї за ризик i не змогли домовитись iз Грiнiнвестом про цiну.

– Ти ж розумiєш, Антончику? Ми перемогли! Нас не виселять!

Я дивився у пiвтемрявi, як у її очах вiдбиваються далекi електричнi вогнi, й не знав, чому я радiю бiльше – тому, що нас не виселять, чи тому, що Умка зараз тут.

Пiзно вночi ми вирiшили, що варто трохи поспати. Я вiдчинив залiзнi дверi кiоску, вони голосно рипнули. Я вклонився:

– Пiсля вас, прекрасна дамо. Вибачте, мiй палац тiснуватий.

Попри те, що ми не були разом понад мiсяць, iснують умови, якi не сприяють фiзичному коханню.

Ми подрiмали години зо двi. Я впирався лобом i колiнами у залiзну стiнку кiоску, щоб дати Умцi побiльше мiсця. Було душно, я прiв i намагався не доторкатися до неї.

О п'ятiй Умiда пiшла на роботу. Вчора вона вперше за кiлька тижнiв змогла скористатися своєю робочою вiзою. Доїхала о дванадцятiй на КПП на Львiвськiй площi. Боялася, пiсля вибухiв не пропустять. Дарма боялася. На роботi на неї ще й накричали, чому не здогадалася прийти в зелену зону з самого ранку – адже блокаду зняли о третiй ночi. Хто за неї працюватиме? Пушкiн? Зеленiй зонi в мiсяць блокади дуже бракувало робочої сили арникiв. Прибиральники, доглядальники, обслуга, водiї омнiкоптерiв, механiки, будiвельники й сотнi iнших професiй. Жирiкам було некомфортно без арникiв. Ходили чутки, що зараз зелена зона термiново видаватиме додатковi робочi вiзи. Звiсно, арникiв ретельно перевiрятимуть, щоб не пропустити ворогiв свободи (пiдприємництва).

Я зупинив Алiка пiд час пробiжки й розповiв, що мушу йти вiд нього.

– Ти ж обiцяв, що надовго!

Я зiтхнув.

– До мене приходило ще троє людей, але я найняв тебе. Ти ж обiцяв, що надовго.

– Вибачте, але…

– Я ж питав, i ти казав, що на постiйно.

– Хочете, я ще три днi попрацюю?

Алiк стояв, нахилившись уперед i тримаючись правою рукою над черевцем, а лiвою – за поперек. Вiн тяжко дихав пiсля бiгу.

– Вали вже, – вiн махнув лiвою рукою, не вiднiмаючи праву вiд грудей. – Сьогоднi тiльки допрацюй.

– Дякую. Дякую, Алiк.

– Ет! – вiн iще раз махнув рукою, цього разу правою, а лiву впер у бiк i ще бiльше зiгнувся, намагаючись вiдновити дихання.

– Вибачте, що так вийшло.

– Це та дiвчина?

– Угу.

Вiн зiтхнув i випростався.

– Добре. Розберуся, – i простяг менi руку: – Давай тодi. Успiхiв у пошуку точки G.

– Вам теж, Алiк! Вам теж!

– Сьогоднi допрацюй.

– Обов'язково!

– Все, можна сьогоднi не бiгати, – сказав собi Алiк i повiльно побрiв у бiк дому. Вiн iшов, тримаючи руки в боки, що ходили ходором вiд важкого дихання.

– Дякую, Алiк, – тихо повторив я, коли його спина вiддалилася.

Я купив три новi футболки, викинув старi й за наступнi два днi помився вiсiм разiв, перш нiж Умiда змогла мене переконати, що вiд мене бiльше не смердить кислою бездомністю.

Пферд виявився чоловiком рокiв пiд сорок, iз забраним у хвiст русявим iз сивиною волоссям, орлиним носом, худими довгими руками та згорбленими плечима, вiд чого весь здавався увiгнутим. Коли я зайшов знадвору до великої кiмнати на першому поверсi, Пферд розмовляв углибинi з маленьким чорнявим чоловiчком. Побачивши мене, вiн махнув рукою й усмiхнувся, але одразу повернувся до чоловiчка. Пферд емоцiйно жестикулював, а чоловiчок натомiсть не рухав кiнцiвками й тiльки час вiд часу заперечно хитав головою.