Читати книгу - "День всіх знервованих, Софія Малинська"

Я важко зітхнув, притулившись спиною до дверей.

Лайно. Яке ж лайно.

Я мусив розповісти про все Мирону. Мусив сповістити його про те, що ця падлюка, Орлов, поселився в сусідньому номері. Можливо ми з Діаною тікали й не від нього, проте він однаково був нашим підозрюваним і найгіршою паскудою у світі.

Й, пам’ятає він Діану чи ні, вона захопила його увагу, і я розумів, що нічим добрим це не закінчиться.

Ми мали поїхати звідси, поки усе не перетворилося на катастрофу.

— Або, — відповів Мирон, вислухавши мою доповідь, — Ви могли б скористатися його зацікавленістю.

Я стиснув телефон в руці з такою силою, що він ледь не захрумтів під моїми пальцями.

— Ти жартуєш, так? — мій голос був сповнений холодної люті, — Я не дозволю використовувати Діану, як якогось пішака! Ми нею не ризикуватимемо! Цього не буде, чорт забирай!

— Чого не буде?

Діана щойно вийшла з душу. Вона і справді пішла туди, щойно ми повернулися, аби змити з себе не лише доторки, а й повітря, яким дихав цей покидьок. І тепер стояла переді мною мокра і гола, загорнута лише в рушник, що ледь-ледь прикривав її тіло. З блискучими краплями води на гладкій смаглявій шкірі, що виблискували, ніби намистинки. З темним хвилястим від вологи волоссям. Й розчервоніла, певно, від високої температури води.

На мить я навіть забув про Мирона і ту його лайняну пропозицію, не зводячи з неї погляду.

А тоді він знову заговорив. І від почутого мені вперше захотілося зацідити йому у обличчя.

— Скажи їй. Це не тобі вирішувати.

— Стулися, — зашипів я в телефон, не приховуючи гніву, а тоді знову подивився на Діану. Вона притримувала рушник однією рукою в районі грудей, й ця картина змусила мене ковтнути.

— Артуре… Що коїться?

На мить я повільно видихнув і заплющив очі.

Я не хотів казати їй. Не хотів давати навіть шанса погодитися на цей дурний огидний план. Та я справді не міг вирішувати за неї. Вона мала особисто послати Мирона до біса.

— Ми полюємо на Орлова вже рік. Мирон хоче, аби ми скористалися його цікавістю до тебе, щоб підібратися до нього ближче…

Та не встиг я закінчити речення, як вона погодилася.

— Гаразд.

— Що? Ні! Ти не повинна цього робити!

Здавалося, хтось затягнув мотузку на моїй шиї. Або штовхнув у срану прірву, як в якомусь дурному сні.

Я ніби був у стані вільного падіння: приречений, розгублений, й не здатний бодай якось вплинути на те, що коїться.

— Бачу, вона згодна, — мені не треба було бачити Мирона, щоб знати, що цей засранець просто зараз посміхається.

— Стули пельку, — повторив я, а тоді знову звернувся до Діани, — Це дурна ідея.

Вона знизала плечима.

— Можливо, проте, якщо це допоможе запхати цього покидька до в’язниці, я хочу спробувати. Якщо ти не забув, не лише ти маєш із ним особисті рахунки. Цей козел спаскудив мені життя. Я маю право на відплату.

Я похитав головою.

— Я не менше за тебе хочу, аби цей покидьок за все поплатився, але це надто ризиковано. Якщо щось піде не за планом, і ти постраждаєш…

Вона зробила крок до мене і торкнулася вільною рукою моєї щоки.

— Артуре, я не робитиму дурниць, гаразд? Я не планую залишатися з ним наодинці в його номері або деінде ще. Я не дам йому можливості скривдити мене. Обіцяю.

— Ти не можеш передбачити усього. А ти, — це вже було звернено до Мирона, — Хіба не ти казав, що цим мають займатися профі, а не громадські? Вона навіть не в штаті.

— “Вона” усе чує, — похмуро мовила Діана.

Мені це не подобалося. Зовсім. А ще я не вірив у співпадіння.

Орлов опиняється в тому ж готелі, що і ми, ще й того ж дня, на тому ж клятому поверсі.

Мирон казав, що знає власника готеля. Тож які шанси, що він гадки не мав про те, що ця паскуда тут?

Я примружився.

— Ти ж спланував це, правда? — холодно спитав я, — Ти тому відправив нас саме сюди?

Якщо це правда, присягаюся, я виб’ю з нього все лайно… І байдуже, що він набагато сильніший та краще підготовлений.

— Ти мене що, за якогось звіра маєш? — спокійно спитав він. А тоді, не чекаючи відповіді, додав: — Ні, Артуре, я не планував, щоб ви, дві бідосі, опинилися в тому ж готелі, що й Орлов. Та, коли ви вже так ефективно притягуєте неприємності, було б дурістю не спробувати отримати з цього користь.